Одеса — місто не тільки романтичних променадів і богемних вечорів, не тільки курйозів і анекдотів. У цьому місті в тому числі народжувалися і працювали великі уми, чий внесок в науку значно змінив наше нинішнє існування, а ми навіть не підозрюємо про це, пише odesskiye.info.
Так, ми знаємо Мечникова, Філатова і Заболотного. Так, ми знаємо, як тут була розвинена мікробіологія і медицина, але хіба це все? Хіба Одеса не породила в тому числі великих вчених, які просунули гуманітарні науки? І хіба всі великі досягнення відкривалися тільки тими, хто приїжджав сюди працювати на час?
Зараз ми поглянемо на великих вчених, які якщо і не народилися в Одесі, то присвятили їй все своє свідоме життя. Роботи цих людей до сих пір вивчаються в університетах, хоч їхні імена і не такі гучні, як Мечников і Філатов.
Марія Станішевська (1871 – 1937): перша викладачка ВНЗ
Ця вчена в першу чергу знаменита тим, що стала першою жінкою-викладачкою у вищому навчальному закладі (в Новоросійському університеті). Однак, це далеко не єдина її заслуга — ця жінка також стала доктором медичних наук і довго пропрацювала в Одеській міській лікарні.
Нехай її ім’я звучить не так часто, але Марія Станішевська брала безпосередню участь у профілактиці та лікуванні холери і дифтериту. Наполеглива робота привела до того, що у діячки медицини накопичилося безліч наукових статей, які вона публікувала в різних виданнях, в тому числі іноземних. Взагалі, це була людина дивовижного інтелекту: нарівні з глибокими знаннями у медицині, вона вільно володіла українською, російською, англійською та французькою мовами.
Також Марія Станішевська якимось чином знаходила час для активізму: вона підтримувала українську студентську громаду і нарівні з цим допомагала молодим людям приймати м’якші рішення, які не залучали б увагу недоброзичливців радикалізмом.
У результаті, можна сказати, що Марія Станішевська — не менше цінна гордість для Одеси у питанні медицини, ніж вчені, чиї імена звучать постійно.
Лідія Гінзбург (1902 – 1990): майстерний теоретик нон-фікшену
Історія її життя по більшій світла, що є великою рідкістю для великих людей, хоча було і безліч перепон на її шляху.
Пані Гінзбург народилася в родині талановитого і працьовитого бактеріолога, але не пішла по стопах батька. На самому початку становлення дівчину зацікавив театр, і вона навіть була учасницею «КЛГТу» (розшифровка: Конфрерія Лицарів Гострого Театру). Там вона виступала з такими талановитими митцями, як Ріна Зелена, Віра Інбер та Аркадій Погодін.
Що правда, театр ненадовго зацікавив на той момент ще тільки майбутню вчену. Вона відправилася вивчати особливості та майстерність словесності у петербурзький Інститут історії мистецтв. Не те щоб їй пощастило влитися у вчені кола — дівчина багато працювала і горіла своїм заняттям, тож не дивно, що їй вдалося стати аспіранткою і вже в 1926 році випустити ряд наукових робіт у галузі філології.
Інститут, де вона працювала, закрився через «повстання формалістів», які виступали проти стовідсоткової ідеологізації мистецтва. Тоді Лідія Гінзбург влаштувалася викладачкою в іншу інституцію. З початком же Великої Вітчизняної вона працювала штатним редактором радіокомітету, за що в підсумку отримала медаль. Щоправда, як тільки почалася післявоєнна «чистка», нагорода науковиці виявилася марною і ніяких поблажок їй не давала. Науковиці була відведена одна з принципових ролей в так званому «єврейському шкідництві в літературознавстві», але діячці, так би мовити, пощастило, що Сталін помер раніше, ніж від рук режиму померла вона.
Родюча робота Лідії Гінзбург в результаті значно просунула знання про нон-фікшен. Вчена ретельно вивчала всі прояви фактуальной літератури, від малих літературних форм як есе і записники до письменницьких громад в особі мемуарів, багатотомних щоденників і автобіографій. В результаті їй належить концепція «проміжної літератури» — це такі твори, в яких в гармонійному симбіозі зображені реальні події не без художнього початку. І нарівні з усім цим діячка науки писала сама.
У підсумку вся ця родюча робота принесла науковиці прижиттєве визнання. І в старості вчена була оточена людьми, які цінували і любили її, і вона бачила, як плоди її робіт розлітаються по всій країні і навіть за її межами на заході.
Сергій Чуклін (1909 – 1974): майстер холодильної техніки
Так, холодильники теж наука. В принципі, будь-яка техніка з’являється не на порожньому місці, і цим ми зобов’язані таким діячам і вченим, як Сергій Чуклін.
Відучившись в Одеському інституті інженерів водного транспорту, дослідник щільно зацікавився технікою для побутового життя. Звичайно ж, його дослідження і роботу перервала війна, яка заважала буквально всім простим людям. Однак, після неї Сергій Чуклін зумів повернутися до свого заняття: інженерної діяльності нарівні з викладанням.
Тепломасообмін і термогідравлічні процеси, вивчення експлуатаційних характеристик — все це звучить як якесь прокляття для людей, які бачать в холодильнику звичайну побутову річ. Всіма цими особливостями охолоджувальних систем займався хтось в минулому, щоб зараз було зручно нам.
Що зробив конкретно Сергій Чуклін? Йому належать дослідження інеєформування, створення нового методу розрахунку усушки продуктів, які знаходяться на зберіганні, а також завдяки йому були створені системи розподілу повітря і охолодження фруктоовочесховищ і також охолодження для хімічних і нафтохімічних підприємств.
І нарівні з усім цим цей учений також прославився як прекрасний педагог і вмілий наставник.
Подружжя Ноткіних-Фельдманів: блискучі бібліографи
Віктор Фельдман і Ольга Ноткіна — одна з найзнаменитіших пар в Одесі. Цей союз породив не тільки образ ідеальної любові людей, які горять однією справою, а й ряд наукових робіт на краєзнавчу і літературну тематику.
Обидва з пари обожнювали книги і працювали в Науковій бібліотеці Одеського держуніверситету імені І. І. Мечникова. Завдяки їхній роботі і допомозі зі своїми завданнями в рази краще справлялися науковці, студенти, шанувальники літератури, краєзнавці тощо, як з Одеси, так і з інших міст і навіть країн.
Перед тим, як знайти своє визнання, Віктор Фельдман пройшов жахи війни: поранення, контузії, смерть і ріки крові під крики пропагандистів про вірність батьківщині. В результаті доля розпорядилася так, що вчений потрапив на роботу до Наукової бібліотеки, в яку він закохався на все своє життя і в якій пропрацював 52 роки, ставши одним з кращих бібліографів.
За часів гонінь на все «неправильне» (тобто, ідеологічно невідповідного), вчений берег літературу, за яку його могли позбавити всього.
Ольга Ноткіна у свою чергу також пережила страхіття війни: і працювала до знемоги, нехай і не на фронті, і голодувала, і віддавала останнє, і ховала тих, кого любить. І потім також все її життя пройшло у тих же самих бібліотечних залах. Дивовижна здатність жінки залишатися спокійною і доброзичливою (така ж здатність була і у її чоловіка) зробила з неї легенду в бібліографічних колах. Багато хто дивувався, як після стількох кошмарів ця пара не зробилася запеклою і була готова допомогти всім, кому це було потрібно.