Перш ніж розповісти про людину, яка стала засновником нового напряму у військовій сфері, хочеться звернути увагу на думки, які стали аксіомами.
Аксіома перша. Одеса та таланти – поняття нероздільні. Наше місто дало життя, початок чи розвиток багатьом талановитим людям.
Аксіома друга. Одеса завжди відкрита будь-яким культурам, мовам, традиціям. Більше на odesskiye.info.
Зрештою, аксіома третя, яка стосується не лише нашого міста. Хід багатьох військових конфліктів і особливо їхнє завершення ніколи не обходилося без перекладачів. Вони довели, що воювати можна не лише за допомогою зброї, а й словом.
Усі три аксіоми можна застосувати до особи, яка не включена до підручників з історії міста чи України. Однак цей фахівець назавжди увійшов у військову історію країни, в якій він жив і на благо якої служив, хоча більшу частину часу – не в окопах чи бліндажах.
Перекладач, тлумач… Про людей цієї досить рідкісної професії пишуть не так часто. Люди, які допомагають знаходити спільну мову представникам різних культур, суспільств, релігійних вірувань, заслуговують на увагу. З цієї причини я вирішив помістити матеріал про перекладачів, які зв’язані з нашим містом.
Безумовно, однією, а точніше, однією з найвідоміших представниць цієї професії є Нора Галь (Елеонора Яківна Гальперіна), відома своїм знаменитим перекладом казки для дорослих «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері.
Спорт, мистецтво та мови в житті молодої людини
В Одесі розпочав свій шлях у доросле життя Микола Миколайович Біязі. Часто навіть наше місто вважають місцем його народження. За іншою версією він народився у Тифлісі. Принаймні з Одесою його Біязі пов’язало багато. Тут було закладено основи підготовки професійних військових перекладачів, якою він займався протягом свого життя.
В Одесі майбутній генерал-перекладач ходив на навчання, займався спортом, беручи участь у змаганнях значного рівня.
У своїй книзі “Записки старого спортсмена”, яка вийшла у світ у 1966 році, Микола Миколайович розповів про своє знайомство зі знаменитим зі знаменитим авіатором Уточкіним, свої заняття боксом, велоспортом. Найбільше він себе виявив у футболі.
У своїх спогадах військовий перекладач розповідає про те, що він грав у футбол у складі команди Одеської 2-ї чоловічої гімназії. Наприклад, дуже барвисто ним описаний матч місцевих гімназистів із ровесниками з Кишинева, який відбувся 29 серпня 1910 року. Гра одесити провели на полі суперника – плацу Кишинівської 3-ї гімназії.
За словами Миколи Біязі, результат поєдинку вразив усіх глядачів. У першому таймі одеські гімназисти забили 9 “сухих” м’ячів, а у другому – ще 13, не пропустивши у свої ворота жодного гола.
Н.М. Біязі захоплювався не лише спортом, а й музикою, мав талант актора, який дозволив йому закінчити Одеське театральне училище. Особливо сильним був Микола Біязі в іноземних мовах, яких знав близько півтора десятка. Італійську та французьку мови він знав, як рідні.
Іноземні мови на службі захисту Вітчизни
У 1930-х роках генерал Біязі служив на дипломатичних і військово-командних посадах, що дозволило очолити у жовтні 1940 року військовий факультет при 2-му Московському державному педагогічному інституті іноземних мов (МДПІІМ). У його завдання входила підготовка викладачів ряду популярних європейських мов.
Новий керівник відразу ж організував посилену підготовку військових перекладачів, які стали особливо потрібними в роки війни з фашизмом.
Перекладачі вчили працювати на друкарських машинках з іноземними шрифтами, для них влаштовували перегляд іноземних художніх та навчальних кінострічок. У серпні 1941 року при факультеті було створено курси військових перекладачів із терміном навчання до шести місяців, а вже 18 листопада на фронт було відправлено перших 38 фахівців.
Враховуючи масштаби підготовки кадрів для фронту, 12 квітня 1942 року наказом НКО СРСР військовий факультет було перетворено на Військовий інститут іноземних мов. А генерал Біязі відпросився на фронт. Він брав участь у бойових діях на Північному Кавказі, якийсь час був заступником командувача військ 56-ї армії. З серпня 1943 – тимчасово виконував обов’язки командувача військ 58-ї армії.
У квітні 1944 року він повернувся до свого Військового інституту, де за роки війни диплом військового перекладача отримали кілька тисяч офіцерів. У 1944 році М.М. Біязі було присвоєно звання “генерал-лейтенант”. 24 червня 1945 року був командиром зведеного підрозділу Військового інституту іноземних мов на історичному параді Перемоги.