Ні для кого не секрет, що одеському гумору судилося стати справжньою криницею мудрості та позитиву. Багато справжніх корифеїв, навіть після своєї смерті продовжують викликати посмішки при спогадах про їх номери і висловлювання.

До таких корифеїв справедливо віднести Романа Карцева – корінного одесита, тонкий та іскрометний гумор, а також талант якого змогли назавжди увійти до історії якісного та “високого” гумору.

У нашому матеріалі odesskiye.info, з посиланням на vselady, ми розповімо про історію нашого улюбленого і шанованого земляка.

Роман Аншелевич з ранніх років відрізнявся великою любов’ю до гумору та артистичними даними. З цієї причини його навіть почали називати актором, і це прізвисько протягом довгого часу було чимось на зразок візитівки одесита.

На життєвому шляху цього талановитого чоловіка зустрічалося багато труднощів, адже післявоєнний період був не найлегшим для радянського населення. Крім того, пізніше через національність Роману не дозволили одразу й повною мірою проявляти власний талант.

Сім’я корінних одеситів

Батьки Романа були корінними одеситами. Дитячі роки та юність майбутнього артиста пройшли в одному із найколоритніших одеських районів. Здогадалися про що йдеться? Звісно, ​​про Молдаванку. Бабуся та дідусь по батьківській лінії були багатодітними. Вони виховували одинадцятьох дітей! Тому бабусі, заради того, щоби велика родина не голодувала, доводилося торгувати пиріжками на Привозі.

Справжній любитель футболу

Батька Романа, Аншеля Зельмановича Каца, всі знали як справжнього фаната футболу.Він навіть працював тренером, і в 1946-му був суддею українського чемпіонату. А вночі, коли всі члени сім’ї давно спали, батько майбутнього артиста полюбляв слухати радіо-програму “Голос Америки”.

Коли почалася Велика Вітчизняна, він пішов служити в авіацію, тричі був поранений. Однак це не завадило йому повністю пройти війну. Поранення стали причиною того, що в футбол він більше не зміг грати, тому після війни став виступати в ролі арбітра.

Але Роме не дуже подобався футбол. Натомість у ньому доволі рано став проявлятися артистизм. Він був частим учасником різних виступів та відвідував драматичний гурток. Від виступів юного артиста були в захваті майже всі одесити.

Мама майбутнього артиста

Маму Романа, Суру-Лею Рувінівну Фуксман у місті знав багато хто, адже вона очолювала відділ технічного контролю, а потім стала секретарем партійної організації на міській фабриці з виробництва взуття. Жінці був властивий дар оратора і вона змогла здобути хорошу освіту. Її батько працював кантором в одній з одеських синагог, а сім’я розмовляла на ідиш.

Про брата і сестру

Крім Романа, сім’я виховувала ще двох дітей – дочку Лізу, яка згодом стала бібліотекарем, та сина Аліка, який освоїв професію фокусника та навчався у цирковому училищі. Вони обидва згодом вирішили емігрувати до Сполучених Штатів. Там брат Романа став доволі відомим, а для виступів він обрав псевдонім Кац.

Різниця характерів не перешкода

Кожен із батьків Романа мав дуже різний характер і світогляд.Через це, як згодом згадував сам одесит, вдома часто відбувалися суперечки, проте це не заважало сім’ї жити дружно.

Те, що допомогло залишитися живим

Військовий час Роману та його мамі довелося пережити у місті Омську. Це спромоглося врятувати їм життя, адже тим родичам, які відмовилися евакуюватися, і залишилися в Одесі, вижити не вдалося.

Шкільні роки

В 1956-му, після закінчення школи, майбутній артист почав працювати на швейній фабриці. Він виконував обов’язки наладчика. Паралельно відвідував драматичний гурток, де йому вдавалося успішно виступати. З ранніх років сцена була для юнака заповітною мрією.

Цікаво, що ще в десятому класі одесит почав вивчення французької мови, яку йому вдавалося шикарно освоїти. Зате поведінка хлопчика була не такою прекрасною. Він відрізнявся підвищеною активністю та непосидючістю. Ще він постійно смішив однокласників, пародуючи вчителів. Проте атестат йому видали, і він благополучно влаштувався працювати.

Марні спроби

Не менш цікавим є те, що протягом кількох років одесит намагався стати студентом одеського театрального училища. Але всі спроби були безуспішними. Тоді він вирішив спробувати вступити в Москві, де йому таки вдалося стати студентом Естрадно-циркового училища. Але навчання виявилося недовгим – незабаром прийшов указ, де йшлося про те, що групу потрібно скоротити. У результаті Романа було відраховано.

Початок творчого шляху

Проте провидіння благоволило до одесита, і вже в 1960-му його було запрошено до молодого театру “Парнас-2”, який організували студенти.

Саме в цьому театрі Карцеву вдалося особисто познайомитися із Михайлом Жванецьким та Віктором Ільченком. З цими людьми одесита згодом пов’язувала міцна дружба та дуже теплі стосунки. Їхньому творчому союзу пощастило здобути неймовірну популярність.

Дебют та поява псевдоніма

У згаданому студентському театрі Карцеву вдалося вперше розкрити межі свого унікального таланту. Дебютом стала вистава за однією з п’єс, написаною молодим Жванецьким. Там Роману треба було постати перед публікою у кількох образах. Це дозволило йому повністю розкрити свій дар артиста.

Через рік, у 1961-му, одесит почав працювати з великим Аркадієм Райкіним у його театрі. Після цього в Романа почалася пора справжнього успіху та популярності. Творчий розвиток був на піку.

До речі, саме Райкіним було запропоновано одеситу скористатися псевдонімом “Карцев”. Це потрібно було, щоб глядачі могли краще його запам’ятати.

Повернення додому

В 1964-му в Ленінграді починає також жити Жванецький. І через три роки одесити почали готувати постановку “Світлофор”, роль якої дістається і Карцеву.

До 1969-го Роман працює в трупі Райкіна, а потім він у компанії Жванецького та Ільченка повертається до рідної Одеси, де вони дуже хотіли зайнятися створенням свого театру.

Молоді та талановиті гумористи стали дуже популярними і глядач їх по-справжньому полюбив.

В 1970-му всі вони отримали звання лауреатів Загальносоюзного конкурсу естрадних артистів.

Популярний жанр

Жанр естрадного номера на той час був дуже популярний – з ними одесити виступали в багатьох містах, а в 1979-му вони почали жити в Москві, працюючи в Театрі мініатюри.

Роману, паралельно до цього, вдалося стати студентом заочного відділення МХАТу. І в 1972-му нарешті здійснилася його юнацька мрія – він отримав заповітний диплом за акторською спеціальністю, про яку він щиро мріяв із раннього віку.

Численні шанувальники

Завдяки відомим мініатюрам про “Раки”, “Аваса” та інші, а також участь у багатьох гумористичних програмах, виступах і концертах, в тонкого і легкого гумору Карцева з’явилося багато шанувальників.

Декілька мініатюр були навіть записані на платівки. А магнітофонні записи мали неймовірну популярність – їх розкуповували буквально відразу.

Окрім цього Романа задіяли в багатьох спектаклях. Це також суттєво вплинуло на його успіх.

В 1987-му Карцев та Ільченко розпочали роботу в Московському Театрі мініатюри, який тоді очолив Михайло Жванецький.

Болюча втрата

Друга, однодумця та беззмінного партнера на сцені, Віктора Ільченка, не стало в 1992-му.

Його смерть Роману Аншелевичу вдалося пережити дуже непросто.

Коли більш-менш біль втрати вщух, одесит почав виступати в моновиставах, зніматися в кінокартинах і писати книги.

Один виступ про Одесу артист присвятив Віктору Ільченку. Згодом він був постійною частиною репертуару Романа.

Багато текстів для гумориста продовжував писати його друг і земляк Михайло Жванецький, проте нерідко використовувалися тексти таких авторів, як Чехов, Зощенко, Хармс та інші.

Актор також виступав в “Ермітажі” (один із відомих тоді театрів), який очолювався Костянтином Райкіним, сином геніального артиста.

В 1988-му Роману присвоїли гідну нагороду ризького Міжнародного фестивалю.

Ролі в кінокартинах

Ще однією мрією Романа Аншелевича була діяльність кіноактора. Він дуже хотів спробувати себе й у цьому жанрі. І йому це вдалось.

Адже за допомогою його харизми можна було втілювати різні режисерські ідеї, завдяки чому кожен образ ставав яскравим і незабутнім.

В 1967-му та 1969-му він став учасником фільму-вистави та документального фільму, присвяченому геніальному Райкіну.

В 1971-му він виконав роль агента в короткометражному фільмі про “Операцію Георг”.

В 1974-му він знову знявся в короткометражці, присвяченій загадками сміху.

В 1977-му в фільмі про “Чарівний голос Джельсоміно” він став чудовим шкільним учителем.

В 1983-му в “Золотій рибці” йому довелося грати себе самого.

В 1985-му в “Довгій пам’яті”, драмі, присвяченій непростому воєнному часу, він зіграв дядька Яшу.

1988-й ознаменувався знаковою роллю Швондера в “Собачому серці”.

В 1989-му на екрани вийшла кінострічка про “Биндюжника і короля”, де одесит запам’ятався, як Лазар Боярський.

В 1991-му в “Небесах обітованих” він зіграв Соломона.

Роману Аншелевичу пощастило зніматися до 2010-го. Знімальний майданчик дозволив йому насолодитися співпрацею з Лією Ахеджаковою, Людмилою Гурченко, Олегом Басилашвілі, Світланою Крючковою.

В 2005-му одесита запросили взяти участь у зйомках кінострічки за найзнаменитішим Булгаковським романом – “Майстер і Маргарита”.

Крім театру та кіно, артист став автором кількох книг, які вдячна публіка також дуже добре зустріла.

Коротко підсумовуючи те, що було написано нами вище, можна сміливо сказати, що талановитому та харизматичному одеситу вдалося побудувати по-справжньому вдалу творчу кар’єру. Адже його знали, любили та поважали всі глядачі та поціновувачі якісного гумору.

Завидний наречений

У молоді роки Романові були притаманні: активність, гумор та веселий характер.

Незважаючи на невисокий зріст, який становив всього лише сто шістдесят сантиметрів, енергії у нього було достатньо. Все це поєднувалося з чорним волоссям і блискучим поглядом… Загалом у дівчат одесит мав велику популярність. Майже кожна з них чула від нього обіцянки одружитися.

Зустріч єдиної

Але тою єдиною для Романа вдалося стати Вікторії Павлівні Касинській, з якою він познайомився в 1967-му в рідному місті.

Тоді Райкін та Карцев чомусь посварилися, і одесит приїхав до Одеси, де став співробітником симфоджазу. Йому дуже сподобалася одна з дівчат, яка була високою (на цілих десять сантиметрів вище за нього) і дуже миловидною. Але молодик на той момент уже досяг двадцяти семи років, а юній танцівниці було лише сімнадцять.Тому треба було почекати, поки коханій виповниться вісімнадцять, щоб можна було прийти до неї з офіційною пропозицією.

Довгоочікуване весілля

Майбутній тесть був полковником, батьки нареченого і нареченої не підтримували цей шлюб, але молодим вдалося наполягти на своєму, і в 1970-му вони відгуляли пишне весілля.

Цікаво, що наречений із нареченою практично спізнилися на власний розпис. Тому до РАГСу їх привезла… поливальна машина.

У шлюбі народилося двоє дітей: батькова дочка Олена, яка згодом освоїла професію фармацевта та народила Роману та Вікторії чудових онуків, та мамин син Павло, який вирішив продовжити справу батька та зайнятися акторською діяльністю.

Справжній одесит

Від Романа Аншелевича завжди можна було почути, що він справжній одесит, і ніхто інший. Коли йому виповнилося сімдесят років, представники одеської влади зробили йому шикарний подарунок у вигляді квартири на території Французького бульвару. Артист полюбляв ходити рідними вулицями, згадуючи молоді роки. Особливе задоволення приносило йому відвідування Привозу, який радує яскравим одеським гумором і відомою мовою.

Проблеми зі здоров’ям

Роману Карцеву довелося перенести кілька операційних втручань, причиною яких стала серцево-судинна система, а точніше – збої у її роботі. У період останніх років він уже не міг активно виступати, адже стан здоров’я залишав бажати кращого.

Однак він був частим гостем різних інтерв’ю, а в 2017-му на одному з телевізійних шоу він відзначив свій День народження.

Не стало всіма улюбленого народного артиста 2-го жовтня 2018-го.

Фото: vselady