Початок життя Володимира Мартиновського не обіцяв йому жодних особливих благ. Народився він у сім’ї політичних засланців. Батько хлопчика провів у в’язницях понад 20 років. Більше на odesskiye.info.
Воїн, науковець та керівник вузу
Проте доля розпорядилася інакше. У 1930 році він закінчив Одеський політех за спеціальністю “Суднобудування”. Одразу після навчання він зайнявся науковою діяльністю; одним із перших став застосовувати звичайний вуглекислий газ при виробленні тепла та холоду.
У 1941-1945 роках брав участь у Другій світовій війні. У цей період він брав участь у створенні оборонних рубежів у Криму та на Північному Кавказі, за що був відзначений нагородами Батьківщини. Після війни обіймав важливі посади у навчальних закладах нашого міста. З 1948 до 1973 р.р. Мартиновському довіряли право бути директором (пізніше – ректором) Одеського інституту консервної промисловості, з 1970 р. – Одеського інституту холодильної промисловості.
В.С. Мартинівський був одним із провідних учених, до кола інтересів яких входили питання холодильних установок та технічної термодинаміки. У цій сфері наукової діяльності цей фахівець видав понад 100 праць, у тому числі підручників та монографій.
Його особливий інтерес був прикутий до аналізу газових циклів холодильних машин та функціонування різних холодильних пристроїв.
Вчений зі світовим ім’ям став творцем абсолютно нової повітряної турбохолодильної машини “ТХМ-300”. Ця важлива технологія набула широкого застосування в його країні та за кордоном. За свою “ТХМ-300” вчений був удостоєний медалі ВДНГ, якою нагороджувалися лідери науки та виробництва, новатори та раціоналізатори за особливі досягнення у своїй сфері. Бути лауреатом цієї медалі було дуже престижно.
Вчений-інтернаціоналіст
Досвід Мартиновського в організації науки та підготовки фахівців став у нагоді вченому при реалізації найбільшого міжнародного проекту. У 1950-х роках він працював в Індії, де був учасником створення Індійського технологічного інституту в м. Бомбеї (ІТІБ).
Планування цього навчального закладу розпочалося у 1957 році, а у 1958 р. перші сто людей стали його студентами. З моменту свого заснування інститут значно розширився, і став включати понад півтисячі великих будівель.
Фото: джерело
ІТІБ став другим індійським технологічним інститутом, який був створений за підтримки ЮНЕСКО.
Протягом 4-х років у системі ЮНЕСКО працював наш учений. За цей час він виконав велику кількість завдань із надання допомоги слаборозвиненим країнам. Він читав лекції, займаючись підготовкою інженерів-холодильників, не припиняючи занять займатися науковими розробками.
У 1955 р. вченого делегували до Парижа на Всесвітній конгрес Міжнародного інституту холоду, де він став віце-президентом Третьої комісії зазначеної установи. На цій почесній посаді він зробив великий внесок у розвиток дружніх та творчих контактів між вченими різних країн.
На згадку про великого вченого, організатора науки та освітнього процесу, на будівлі по уд. Дворянській, 1 було встановлено меморіальну дошку. Якийсь час його ім’я носила Грецька площа в центрі міста.