Подібно до свого друга в житті й товариша в бою, герцогу Арману Рішельє, свій слід в одеській історії залишив його співвітчизник, одесит за духом – Луї Олександр Арно, граф де Ланжерон, пише odesskiye.info.
Друг і товариш по службі знаменитого герцога Рішельє
Як і герцог Рішельє, Олександр Федорович був винесений вихорами Французької революції на чужину, яка стала для нього другою батьківщиною. У 1790 він був прийнятий на російську службу і зарахований полковником в Сибірський гренадерський полк. За десяток років він встиг відзначитися у війні зі Швецією, а після боїв під Б’єрком на його мундирі з’явився орден Св. Георгія 4-го ступеня, якого він відзначитися за особисту мужність. Потім була війна з Туреччиною та участь у легендарному взятті ізмаїльської фортеці у грудні 1790-го, яка вважалася неприступною.
Учасник невдалої Аустерлицької битви
У 1805 році, під час бойових дій Третьої коаліції проти Наполеона, Ланжерон був командиром однієї з дивізій лівого крила, воюючи під керівництвом генерала М.І. Кутузова. Після поразки військ російської армії та військ союзників у битві при Аустерліцу (1805) графа оголосили винним, хоча він попереджав раніше вище керівництво про неспроможність плану ведення боїв.
Після Аустерліца граф вирушив до Одеси, де його з радістю зустрів тамтешній градоначальник герцог Рішельє, його старовинний друг.
Дипломатичний талант графа
Короткий час навички командування значними силами знову знадобилися правителям Росії. Олександра Ланжерона відряджають до Бессарабії, у південно-західне вогнище війни, яку вела Росія проти Туреччини. Там він пробув до 1811 року, причому їм особливо відзначився в боях за дунайську фортецю Сілістрія (1810).
На початку 1812 року граф Ланжерон виявив себе як неабиякий дипломат. Він був уповноважений для ведення переговорів, у яких вдалося приєднати до Росії область Буджак.
Відповідно до договору, підписаного у Бухаресті, Росія відсунула свої кордони, отримавши територію площею 45 630 квадратних кілометрів та населенням близько п’ятисот тисяч жителів. На території нового придбання були розташовані 5 цитаделей (Сороки, Оргей, Тигина, Хотин та Четатя-Албе), 4 порти (Рені, Кілія, Ізмаїл та Четатя-Албе – сьогоднішній Білгород-Дністровський) та 17 міст.
Через дві сотні років після тих знакових подій ці населені пункти опинилися на території різних держав. Оргіїв (або Оргіїв), Сороки становлять частину Молдови. До складу невизнаної Придністровської республіки входить Бендера (колишнє місто Тигина). На території України розташовані вище міста-порти, а також місто Хотин.
Участь у війні проти Наполеона
Олександру Федоровичу було надано земельні володіння. Він був зроблений у генерали і в цій якості взяв активну участь у війні зі своїми співвітчизниками, якими командував Наполеон. Особливо відзначився наш граф у Брест-Литовській битві та битва на Березині, коли російська армія, що втекла ворога, переслідувала його до самого Парижу.
Відзначився граф Ланжерон під час облоги польської фортеці Торунь у січні 1813 року. Надалі він командував військами вже на території своєї історичної Батьківщини: у битвах при Суассоні, Ліоні. Його воїни брали участь у взятті Парижу. Після цього в нього відбулася зустріч з імператором Олександром Першим, який вручив генералу знак вищої відзнаки Росії – орден Святого Андрія Первозванного, супроводжує церемонію словами: “Пан граф, ви це втратили на вершині Монмартру, а я знайшов”.
Творець Одеси
Після війни, у період із 1815 по 1820 роки граф Олександр Ланжерон був градоначальником Одеси, перебуваючи одночасно ще на низці державних посад.
Як відомо, за 5 років його правління наше місто значно змінилося, зокрема, у гуманітарно-культурному сенсі. Його зусиллями було втілено у життя створення в Одесі ліцей, названий на честь його друга та товариша зі зброї герцога Рішельє – другий заклад такого типу в імперії. У 1865 році Рішельєвський ліцей трансформувався у повноцінний класичний університет.
За його всілякою підтримкою в нашому місті 12 березня 1817 відбулося відкриття Міського дівочого училища, в якому правом на навчання користувалися дівчатка з усіх вільних станів. При цьому навчання відбувалося на безоплатній основі.
За словами одеського краєзнавця 19 століття В. Коханського, населення міста розуміло значущість даного навчального закладу, ставлячись до нього з особливою повагою.
З бюджету Міської думи було виділено кошти на найняття приміщень для училища. То був невеликий будинок, господарем якого був підполковник Дахнов. Але, на жаль, перший академічний млинець виявився грудкою. Перший набір до нового навчального закладу становив 8 учениць. Щоправда, до кінця навчального року їх було вже два десятки. Досить швидко училище набуло популярності, а кількість вихованок стала такою, що міському керівництву довелося придбати спеціальну будівлю на розі вулиць Коблівській та Гульовій (Льва Толстого).
У 1820 році територія училища була трохи розширена внаслідок прибудови, яку виклопотали в О. Ланжерона піклувальники училища. Місто виділило на це кошти, після чого на деякий час питання приміщення для училища було закрито.
Коли ж будинок з прибудовою стали тісними, для училища збудували будинок на вулиці Старопортофранківській, де воно зустріло вихори революції 1917 року.
Граф Ланжерон відомий ще й тим, що за нього побачило світ перше періодичне видання одеської преси – “Messager de la Russie Méridionale” (Кур’єр Південної Росії).
Газета майже повністю була присвячена питанням торгівлі. У ній фігурували відомості про рух судів, курс векселів тощо. Крім того, на сторінках першого міського видання можна було прочитати інформацію про осіб, які відвідували місто або покидали його. Тут же знаходили собі місце замітки культурної якості: про театр, музику, розваги.
Сьогодні на згадку про графа Ланжерона в нашому місті є вулиця, названа на його честь, пляж. Одним з об’єктів показу туристських маршрутів є знаменита арка, з якої колись починалася його дача.