У 1865 році в Одесі відбулася важлива для всього наукового світу подія – на базі Рішельєвського ліцею було засновано Імператорський університет (зараз – Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова). До відкриття вищого навчального закладу до міста почали з’їжджатися вчені. Приїхав і молодий Ілля Мечников. Більше подробиць про видатного вченого на сайті odesskiye.info.
Молоді роки блискучого вченого
На момент відкриття університету в Одесі, Ілля Ілліч встиг здобути відмінну освіту: закінчена із золотою медаллю Харківська гімназія та факультет природознавства Харківського університету. Молодий вчений здобув вищу освіту за два роки замість звичайних чотирьох. До вступу на посаду доцента Одеського університету Мечников працював у Європейських лабораторіях. В Одесі його кар’єра розпочалася на кафедрі зоології.
Для студентів університету молодий викладач запам’ятався насамперед нестандартними підходами до викладу матеріалу. На його заняттях завжди було цікаво: Ілля Ілліч розповідав про європейські дослідження, про результати власних дослідів, залучав студентів до захоплюючих диспутів. Про лекції Мечникова відгукувалися, як про такі захоплюючі заняття, що приходити в аудиторії стали не лише студенти природничого, а й інших факультетів.
Молодий вчений був для багатьох прикладом для наслідування, деякі йому відверто заздрили. У 24 роки Мечникову, за проведені спільно з професором Ковалевським наукові дослідження в галузі ембріології, було присуджено премію Бера.
Іллю Мечникова запросили на стажування до Пітерського університету. Там він за короткий термін встиг захистити докторську дисертацію та одружитися. В Одесу молодик повернувся вже професором.
До його повернення у вищому навчальному закладі Одеси з’явилися молоді талановиті співробітники: Сєченов, Посніков та Ковалевський, але були ще й професори старого загартування. Мечников продовжив викладати зоологію, одночасно займаючись науковою діяльністю у галузі ембріології.
Політичний тиск у стінах університету
На той час у країні розгорталося політичне протистояння. Студенти в усі часи відрізнялися активною громадською позицією, живим розумом та сміливістю. Повсюдно учасниками мітингів ставали учні вищих закладів чи молодь, яка нещодавно їх закінчила. Щоб контролювати ВНЗ, було створено “Тимчасові правила”, яким мали підпорядковуватися університети. Всі ці нововведення дісталися й Одеси. Було створено посаду інспектора, покликаного контролювати “перебіг думок” студентів.
Після вбивства Олександра II у березні 1881 року ситуація погіршилась. “Інакодумців” викладачів почали переслідувати за політичними переконаннями, студентів, що виступали на їхній захист – заарештовувати. Влада намагалася через найбільш іменитих професорів впливати на студентів: вони просили навіть Мечникова, використати свій авторитет для “умиротворення” юних розумів. Звичайно ж, вчені відповіли відмовою, але це тільки посилило обстановку. Як протест проти нововведень, багато професорів, серед яких Ілля Ілліч, подали заяву про відставку. Студенти, натхненні вчинком улюблених вчителів, написали гнівний лист до ректора. Вони стверджували, що голова ВНЗ має сам залишити свою посаду. Але це ні до чого не привело, беззаконня продовжувало лютувати у стінах університету.
Ілля Ілліч, залишивши викладацьку діяльність, перебрався до села у Київській губернії. Там його дружині дістався у спадок будинок і подружжя хотіло відпочити тут від міських інтриг.
Відкриття фагоцитарної теорії
Якось, відпочиваючи на морі, вчений звернув увагу на особливості життєдіяльності морської зірки. Провівши аналогію з організмом людини, Мечников опинився на порозі відкриття найбільшої фагоцитарної теорії імунітету.
Наприкінці літа 1883 року пройшов з’їзд російських лікарів та вчених природознавців. Головою з’їзду призначили Іллю Ілліча. Його вступна мова була про те, що в медицині ще дуже багато незвіданого, що організм людини – досконала система, здатна впоратися з величезною кількістю інфекцій завдяки власним резервам.Медицина на той час справді зробила величезні кроки: з’явилася антирабічна вакцина, за допомогою якої можна запобігти розвитку сказу.
Вбачаючи перспективи вивчення бактеріології, вченою радою було ухвалено рішення відкрити бактеріологічну станцію в Одесі. Очолити яку запропонували Мечникову. Вчений погодився та продовжив розвивати улюблену науку.
Переймаючи та аналізуючи досвід Паризької станції Пастера, в Одесі розпочинають профілактичну вакцинацію від сказу. Молодий вчений Микола Гамалея, щоб довести нешкідливість щеплення, робить собі її першим, потім вакцинуються й інші співробітники станції. Проте народ лякають і відштовхують новації. До одеського лікарського інспектора надходять абсолютно абсурдні анонімні листи, які відволікають учених від роботи. Під час чергового спалаху сказу, до бактеріологічної станції надійшло звернення 88 покусаних шаленими тваринами людей. Всі вони отримали сироватку, двоє все одно загинули, швидше за все через пізнє звернення. Проте серед народу піднялося ремствування, лікарів називали шарлатанами. Перебували і псевдовчені, які виступають з викривальними промовами на адресу співробітників бакстанції. Проте поступово довіра до вакцинації зміцнювалася. Насамперед, завдяки підприємцям, які розводять худобу. Тоді лютувала сибірка, що забрала життя багатотисячних отар. Після впровадження вакцинацій тварини були в безпеці.
Але раптом сталася катастрофа. Поки Ілля Мечников був у відпустці, його заступник щепив кілька десятків тисяч овець поміщика Панкеєва. За неймовірним збігом обставин, вся отара загинула, а поміщик подав на вчених до суду. Вибухнув скандал, активізувалися супротивники нововведень і весь досягнутий прогрес відкотився назад.
Вирішенням проблем бактеріологічної станції стало прибуття в Одесу принца Ольденбурзького, що заохочує до розвитку науки. Вивчивши ситуацію із загибеллю овець, принц дійшов висновку, що провини Мечникова немає, відбулася технологічна помилка. І як заохочення Ольденбурзький запропонував вченому очолити Петербурзький Інститут експериментальної медицини. Ілля Ілліч відмовився від справді приємної пропозиції і поїхав до Парижа до Пастера, розвивати далі фагоцитарну теорію. Згодом за неї вченому присудили Нобелівську премію.