Соня Делоне стала однією з найвпливовіших художниць ХХ століття, чиї новаторські ідеї змінили не лише живопис, а й світ моди, дизайну та декоративного мистецтва. Народившись в Одесі, вона пройшла шлях до міжнародного визнання, створила революційний напрям симультанізму, співпрацювала з провідними митцями своєї епохи та першою серед жінок-художниць отримала персональну виставку в Луврі ще за життя. У цій статті на odesskiye.info розповідаємо про біографію Соні Делоне, її творчий шлях, внесок у розвиток авангардного мистецтва, співпрацю з модними будинками, створення авторських тканин і костюмів для світових знаменитостей, а також про спадщину одеситки, яка назавжди змінила історію світового дизайну.
Дитячі роки в Одесі: справжнє ім’я Соні Делоне та переїзд до Європи
Справжнє ім’я всесвітньо відомої художниці — Сара Еліївна Штерн. Вона народилася 14 листопада 1885 року. Щодо місця її народження історики довго вели дискусії: одні джерела вказували на тихе полтавське містечко Градизьк, інші — на гомінку Одесу. Зрештою, архівні метричні книги підтвердили, що майбутня зірка авангарду народилася саме в Одесі.
Перші п’ять років життя вона провела у небагатій родині робітника цвяхового заводу. Однак доля зробила різкий поворот: у 1890 році дівчинку забрав до себе в Санкт-Петербург брат її матері — успішний і заможний адвокат Генріх Терк. Саме так Сара Штерн перетворилася на Соню Терк.
У новій родині вона отримала доступ до всього, про що тільки могла мріяти тогочасна молодь. Соня вивчала англійську, німецьку та французьку мови, займалася музикою, подорожувала Європою та відвідувала найкращі музеї. Дядько підтримував її інтерес до мистецтва, і невдовзі вона вирушила до Німеччини навчатися в Академії витончених мистецтв у Карлсруе. А вже у 1905–1907 роках амбітна художниця переїхала до Парижа — світового епіцентру мистецтва.
Що таке орфізм і симультанізм: історія створення найвідоміших картин Делоне
Щоб закріпитися в європейських мистецьких колах та уникнути тиску родичів, які вимагали її повернення, у 1908 році Соня укладає шлюб за розрахунком з німецьким галеристом Вільгельмом Уде. Уде був геєм, тож шлюб слугував для нього соціальною ширмою, а Соня отримала перепустку до галерей, де виставлялися Жорж Брак та Пабло Пікассо. Саме в галереї свого першого чоловіка вона зустріла молодого абстракціоніста Робера Делоне. Між ними спалахнуло справжнє кохання, вони розлучилися зі своїми партнерами й в 1910 році побралися.
Творчий тандем Соні та Робера став одним з найпотужніших у ХХ столітті. Їхня спільна художня революція розпочалася з дуже побутової речі.
У 1911 році, після народження сина Шарля, Соня пошила для нього ковдру з різноколірних клаптиків тканини у стилі печворк. Вона керувалася спогадами про українські селянські хати, де часто бачила подібні вироби. Коли ковдра була готова, розташування кольорових клаптиків нагадало подружжю кубістичні концепції та оптичні вібрації. Ця дитяча ковдра сьогодні вважається однією з перших у світі абстрактних робіт прикладного мистецтва і зберігається в Національному музеї сучасного мистецтва в Парижі.
Подружжя Делоне захопилося теорією одночасного контрасту кольорів хіміка Мішеля Ежена Шевреля. Вони зрозуміли, що кольори, розміщені поруч, впливають на сприйняття одне одного, створюючи ефект руху та динаміки. Так виник новий напрям у мистецтві, який самі художники називали симультанізмом, а їхній друг, поет Гійом Аполлінер, охрестив орфізмом (за подібність до музики античного Орфея).
«Він дав мені форму, а я дала йому колір», — так Соня Делоне описувала їхню співпрацю з чоловіком.
Внесок Соні Делоне у світову моду: створення симультанного одягу та геометричних принтів
Соня зрозуміла, що симультанізм ідеально працює в русі, а отже, найкраще полотно для нього — це людське тіло та одяг. Під час Першої світової війни родина Делоне переїхала до Іспанії та Португалії, де втратила фінансову підтримку від дядька з Росії через більшовицький переворот 1917 року. Багата спадкоємиця раптом опинилася без засобів до існування. Але це лише стимулювало її підприємницький дух.
Вона перетворила симультанізм на успішний комерційний бренд. У 1918 році Соня створила костюми для балету «Клеопатра» антрепренера Сергія Дягілєва. Того ж року вона відкрила в Мадриді свій перший бутик Casa Sonia, де продавала одяг, аксесуари та предмети інтер’єру.
Повернувшись до Парижа в 1920-х роках, Соня відчинила двері власного «Симультанного ательє» (Atelier Simultané). Сукні від Делоне ламали традиційні уявлення про жіночу моду: вони не обмежували рухів, мали прості геометричні силуети, але вражали складними кольоровими візерунками. Вона створювала одяг для відомих жінок свого часу, серед яких була голлівудська зірка Глорія Свенсон та письменниця Ненсі Кунард.
Дизайн від Соні Делоне: тканини, розпис автомобілів та обкладинка Vogue
Пік популярності бренду Делоне припав на 1925 рік, коли разом з кутюр’є Жаком Еймом вона представила Boutique Simultané на знаковій Міжнародній виставці декоративних мистецтв у Парижі (Art Deco exhibition).
Її вплив був настільки потужним, що вийшов далеко за межі звичайного пошиття одягу:
- Співпраця з масовим ринком.
З 1930-х років Соня активно співпрацювала з нідерландським універмагом Metz & Co, для якого створила близько 200 ескізів суконь та тканин.
- Ілюстрації та література.
Ще у 1913 році вона оформила революційну 2-метрову книгу-гармошку поета Блеза Сандрара «Проза про транссибірський експрес…», яка стала шедевром авангардного книжкового дизайну.
- Автомобілі.
Соня стала першою, хто переніс абстракцію на транспортні засоби, розписавши автомобіль Citroen своїми фірмовими симультанними візерунками.
- Обкладинка Vogue.
У 1925 році британський журнал Vogue вийшов з мальованою обкладинкою, де була зображена жінка в оптичній сукні Соні Делоне на тлі розписаного нею автомобіля — символ абсолютної емансипації та сучасності.
Персональна виставка в Луврі та світова мистецька спадщина Соні Делоне
У 1941 році Робер Делоне помер від раку, що стало важким ударом для Соні. Наступне десятиліття вона присвятила збереженню, впорядкуванню та популяризації його творчої спадщини. Але її власна енергія не згасла.
Її «третє життя» розпочалося у 1960-х роках, коли світ нарешті сповна оцінив її персональну геніальність як незалежної мисткині. У 1963 році вона подарувала Франції 117 робіт (своїх та чоловіка). Це стало безпрецедентним кроком, який призвів до історичної події: у 1964 році Соня Делоне стала першою жінкою-художницею, чия персональна виставка відбулася в Луврі за її життя.
У 1975 році 90-річна мисткиня отримала найвищу нагороду Франції — орден Почесного легіону. Вона продовжувала працювати майже до самої смерті, створюючи текстиль, кераміку та нові серії картин. Соня Делоне пішла з життя 5 грудня 1979 року у Парижі.
Українське коріння Соні Делоне: вплив традиційного фольклору на її мистецтво
Хоча майже все своє свідоме творче життя Соня Делоне провела у Франції та Іспанії, вона чітко ідентифікувала джерела свого натхнення. У своїй автобіографії «Ми підемо аж до сонця» (1978) вона писала:
«Я люблю чисті, яскраві кольори мого дитинства, України. Пам’ятаю селянські весілля моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали у танці…».
Її любов до чистих локальних кольорів, динаміка та життєрадісність — все це відголос фольклорних мотивів та яскравого сонця українського півдня, які вона синтезувала з європейським модернізмом.
Сьогодні ідеї Соні Делоне продовжують жити. Відомі модні доми, такі як Hermes, Missoni, Chloé, досі надихаються її оптичними ілюзіями та геометричними патернами. Вона довела світові свою просту, але глибоку філософію: «Колір — це шкіра світу». Її мистецтво не закінчувалося на полотні, воно виходило на вулиці, ставало сукнями, килимами, ритмом повсякденного життя, довівши, що краса відмовляється схилятися перед жодними обмеженнями.