Еміль Гілельс став одним з найвидатніших піаністів ХХ століття, а його ім’я назавжди увійшло до історії світової класичної музики. Народившись в Одесі, він пройшов шлях від талановитого учня місцевої музичної школи до артиста, якому аплодували найпрестижніші концертні зали світу. У цій статті на odesskiye.info розповідаємо про біографію Еміля Гілельса, його творчий шлях, міжнародні тріумфи, стосунки з радянською владою, людяність та підтримку своїх учителів, а також феномен легендарного «золотого звуку», що зробив музиканта справжньою легендою фортепіанного мистецтва.
Дитячі роки Еміля Гілельса в Одесі: родина та перші музичні кроки
Еміль (або, як його ласкаво називали рідні, Міля) Гілельс з’явився на світ 19 жовтня 1916 року в бідній єврейській родині, що мешкала на історичній одеській Молдаванці. Родина не належала до кола професійних музикантів: батько працював бухгалтером на цукрово-рафінадному заводі, а мати займалася вихованням дітей. Проте батько мав абсолютний слух і тонке сприйняття музики. Попри матеріальні труднощі, у тісній квартирі стояв старий рояль, до клавіш якого хлопчик почав тягнутися ще з дворічного віку. Ця ж родина подарувала світу ще одного видатного музиканта — молодша сестра Еміля, Єлизавета, згодом стала відомою скрипачкою.
Коли Емілю виповнилося п’ять з половиною років, його відвели до відомого одеського педагога Якова Ткача. Вчитель відрізнявся суворістю та вимагав багатогодинних систематичних занять, чим заклав фундамент неперевершеної віртуозної техніки Гілельса.
Свій перший публічний сольний концерт юний Еміль дав у травні 1929 року у віці 12 років. У програмі вже тоді звучали надскладні твори Бетховена, Скарлатті, Мендельсона, Шопена та Ліста. На цьому ж виступі хлопчик, завершивши виконання сонати Моцарта, раптом забув, що знаходиться на сцені, і з цікавістю почав розглядати пташок за вікном, поки йому тихо не нагадали піти за лаштунки.
Саме Яков Ткач першим розгледів феноменальний потенціал свого учня. У характеристиці він зазначив:
«Міля Гілельс володіє можливостями того, хто народжений винятково для того, щоб стати піаністом, і при подальшому його розвитку, СРСР у майбутньому збагатиться піаністом світового рівня».
Навчання в Одеській консерваторії та вплив Берти Рейнгбальд
Справжнім художнім наставником і духовною опорою для Гілельса стала Берта Михайлівна Рейнгбальд. Восени 1930 року він вступив до її класу в Одеській консерваторії. У підлітковому віці Еміль мав непростий, норовливий характер, проте Берта Михайлівна зуміла підкорити його серце, ставши для нього «учителем-другом» на все життя.
Рейнгбальд не обмежувалася лише музикою, вона займалася всебічним вихованням генія: давала читати книжки для розширення світогляду, водила його на вистави, концерти та знайомила з живописом. Вона також ввела хлопця до кола одеської інтелігенції, де він слухав розмови про мистецтво і вчився мислити глибше. Особливу роль відіграли музичні вечори в домі лікаря-кардіолога А. М. Сігала, атмосферу яких називали «інтелектуальним озоном».
Саме в ці роки його гру почув видатний польський піаніст Артур Рубінштейн, який прибув до Одеси. Рубінштейн згадував:
«Я не знаходжу слів, щоби розповісти, як він грав. Скажу одне: якщо він коли-небудь приїде до Сполучених Штатів, мені тут буде нічого робити».
Перемоги на міжнародних конкурсах: шлях Еміля Гілельса до світової слави
Справжній прорив, який зробив його ім’я відомим на всю країну, відбувся у 1933 році на Першому Всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців у Москві. 16-річний Еміль змагався з найсильнішими піаністами з Москви та Ленінграда. Очевидці згадували, як хлопець з обличчям переляканої дитини вибіг на естраду, але як тільки його пальці торкнулися клавіатури, зал завмер. Після виконання фантазії Ліста на теми опери «Весілля Фігаро» Моцарта публіка впала в шалений захват.
Журі стоячи аплодувало юному піаністу, одноголосно присудивши йому першу премію. Тоді ж на нього звернув увагу Йосип Сталін, який запросив переможця до своєї ложі й запитав, де б той хотів жити — в Одесі чи Москві. Попри величезні перспективи столиці, Гілельс без вагань відповів: «Тільки в Одесі», — адже не хотів розлучатися зі своєю вчителькою Бертою Рейнгбальд.
Міжнародний статус піаніста закріпився у 1938 році на престижному Міжнародному конкурсі імені Ізаї в Брюсселі. В умовах суворої ізоляції від зовнішнього світу та надзвичайно складної програми 22-річний музикант виборов першу премію. Королева Бельгії Єлизавета особисто вітала його, піднявши його руку перед багатотисячним натовпом.
Життя Еміля Гілельса під час Другої світової війни та порятунок вчителя
Закінчивши Одеську консерваторію, Гілельс вирушив до Москви у Школу вищої майстерності (аспірантуру) до класу легендарного Генріха Нейгауза. Їхні стосунки були надзвичайно складними: професор часто гостро критикував гру юнака, називаючи його виконавські особливості «одесизмами», і намагався зламати його естрадну впевненість. Попри образи, Еміль терпів і намагався взяти від наставника найкраще.
У роки Другої світової війни Гілельс добровільно пішов до народного ополчення, проте його повернули до творчої діяльності. Він безстрашно їздив з концертами до військових частин, виступав у шпиталях, грав на військових аеродромах і навіть у блокадному Ленінграді в 1943 році. У 1945 році Гілельс виступав у Потсдамі перед лідерами країн-переможців.
Найбільшим випробуванням на людяність стала трагедія його вчителя Генріха Нейгауза, якого заарештували у 1941 році. Поки багато хто боявся навіть згадувати ім’я «ворога народу», Гілельс носив йому до в’язниці передачі з їжею. Ризикуючи власним життям, після концерту в Кремлі він особисто звернувся до Сталіна з проханням звільнити вчителя. Хоча Сталін спершу грубо відмовив, згодом Нейгауза все ж відпустили.
Музикант до кінця залишався вірним тим, кого любив. Коли у 1944 році в Одесі трагічно обірвалося життя його улюбленої вчительки Берти Рейнгбальд (вона наклала на себе руки через побутову безвихідь та депресію після евакуації), саме Гілельс взяв на себе всі клопоти. Він домігся встановлення пам’ятника на її могилі з лаконічним і щирим написом: «Дорогому вчителю, другу», а згодом — попри опір місцевої партійної влади — провів в Одесі концерт її пам’яті.
Гастролі в США та суддівство на конкурсі Чайковського 1958 року
У 1955 році Еміль Гілельс став першим з 1920-х років радянським музикантом, якому дозволили гастролювати в США. Це була епоха «холодної війни», проте мистецтво піаніста зруйнувало всі бар’єри. Його дебют з Першим концертом Чайковського в супроводі Філадельфійського оркестру під керуванням Юджина Орманді викликав небувалий фурор. Американська преса вибухнула заголовками, називаючи його «великим» та ставлячи в один ряд з найвидатнішими постатями класичної музики.
Величезний авторитет та принциповість Гілельса особливо яскраво проявилися у 1958 році, коли він очолив фортепіанне журі Першого Міжнародного конкурсу імені П. Чайковського в Москві. Радянське керівництво вимагало, щоб перемогу обов’язково здобув представник СРСР. Однак Гілельс та Дмитро Шостакович рішуче наполягли на справедливості: першу премію віддали найсильнішому кандидату — американцю Вену Клайберну. Еміль Григорьевич зміг переконати владу, що політичний тиск не має жодного стосунку до справжнього мистецтва.
Феномен «золотого звуку» Еміля Гілельса та його музична спадщина
Сучасники та критики часто розходилися в тому, що саме робить гру Гілельса такою магнетичною. Він не влаштовував шоу на сцені, проте його мистецтво захоплювало зали з перших акордів.
Особливості виконавського стилю Гілельса:
- Легендарний «золотий звук».
Нейгауз писав, що у звуці Гілельса було «стільки благородного «металу», золота 96-ї проби, того «металу, який ми чуємо в голосі найвидатніших співаків».
- Сталевий ритм та воля.
Музиканти відзначали в його грі могутню енергію, сміливість, сталевий ритм та цілковиту відсутність сентиментальності.
- Архітектоніка виконання.
Він мислив великими концепціями. Кожна дрібна деталь, кожне віртуозне пасажне сплетіння підпорядковувалися загальній архітектурі музичного твору.
- Універсальність репертуару.
Від барокової витонченості Баха та Скарлатті до класицизму Моцарта й Бетховена, від ліризму Шумана до складної фактури Прокоф’єва та Шостаковича — його виконання будь-якого стилю вважалося еталонним.
Життя Еміля Гілельса обірвалося раптово 14 жовтня 1985 року в Москві, незадовго після його останнього концерту в Гельсінкі. Він залишив після себе незліченну кількість неперевершених записів, що продовжують надихати нові покоління музикантів. Звичайний хлопчина з одеської Молдаванки зумів подолати бідність, жорсткі реалії радянської системи, інтриги та війну, зберігши при цьому людську чистоту та феноменальну відданість музиці. Сьогодні його ім’я викарбувано на Алеї Зірок в Одесі, нагадуючи всьому світу про безсмертну спадщину великого маестро.