Ігор Шамо — видатний український композитор, чиє ім’я назавжди пов’язане з Києвом та легендарною піснею «Як тебе не любити, Києве мій». Проте його творчий шлях виходить далеко за межі київських пагорбів. Для одеського слухача постать Шамо має особливе значення: саме його музика лунала у популярних стрічках про Одесу, знятих на її вулицях, його твори втілювали романтику морської стихії, а дослідження його спадщини посідає вагоме місце у працях науковців Одеської національної музичної академії. У цій статті на odesskiye.info ми розповідаємо про біографію Ігоря Шамо, його фронтові роки, одеський та морський контекст у його доробку, історію створення головної пісні столиці та його неоціненний внесок у культуру України.
Дитинство в Києві та музична школа: ранні роки Ігоря Шамо
Родина Шамо плекала любов до мистецтва з ранніх років. Батько майбутнього композитора, який працював директором аптеки, дуже любив Київ і трохи грав на трубі. Саме він прищепив синові палку любов до столиці та інтерес до музики.
У родині зберігається цікава легенда про перші прояви таланту хлопчика. У віці півтора року малий вундеркінд раптом заспівав відомий романс «Ямщик, не гони лошадей…». Ще через два роки дитина почала малювати, через що батьки довго розмірковували, куди краще віддати сина — до музичної чи художньої школи.
Зрештою, вибір припав на музику. У початковій школі малий Шамо навчався музики у відомого викладача Д. Писаревського. Саме цей викладач рекомендував талановитому хлопцеві вступити до спеціалізованої музичної школи імені Лисенка. В одинадцять років Ігор став учнем цієї першої в Україні спеціалізованої музичної школи. Він навчався по класу фортепіано у викладача О. Янкелевича, а композицію вивчав під керівництвом М. Гозенпуда. Прикметно, що однокласниками Ігоря були майбутні відомі композитори Володимир Шаїнський та Ян Френкель, з яким він сидів за однією партою.
Всі вони мріяли про вступ до консерваторії, проте втілення цих планів перервала війна. До 1941 року Ігор Шамо встиг закінчити сім класів школи.
Друга світова війна: фронтовий шлях та навчання в медичному училищі
Початок Другої світової війни кардинально змінив долю 16-річного юнака. Разом з матір’ю Ігор потрапив в евакуацію до міста Уфа. Там він екстерном закінчив медичне училище і здобув професію фельдшера. Після цього юнак добровільно пішов на фронт.
Військовий шлях композитора був складним та небезпечним. Ігор Шамо випив гірку чашу війни до останньої краплини, пройшовши шлях від Волги (Уфи) до Відня та Берліна у період з 1942 по 1946 рік. Він служив у складі артилерійської дивізії 2-го Українського фронту і навіть отримав поранення. Попри страшні реалії військового буття, про які він згодом майже ніколи не розповідав, музика залишалася з ним завжди.
Відомі такі неймовірні фронтові факти з його біографії:
- У розбомбленому німецькому містечку молодий фельдшер грав твори улюбленого Баха на вцілілому органі.
- Під час служби Ігор навчився грати на трофейному акордеоні, що приносило втіху як йому самому, так і його побратимам.
- Саме на цьому акордеоні він виступав на святковому концерті з нагоди перемоги над нацистською Німеччиною.
- Цей музичний інструмент митець зберіг до кінця війни, і згодом донька композитора передала його як реліквію до Київської дитячої музичної школи №7, яка нині носить ім’я Ігоря Шамо.
Війна подарувала композитору не лише випробування, але й кохання всього життя. Третього червня 1945 року в Австрії лейтенант Шамо грав на вечорі на своєму акордеоні. Побачивши прекрасну незнайомку, він забув, що зовсім не вміє танцювати. Того вечора він незграбно відтоптав нові черевички лейтенантові авіації Людмилі Большаковій. Проте це не стало на заваді їхнім почуттям, і вже 31 грудня 1945 року у радянському посольстві в Австрії пара зареєструвала шлюб. Їхнє щасливе сімейне життя тривало понад 30 років, аж до самої смерті композитора.
Навчання у Київській консерваторії та вплив Бориса Лятошинського
Після демобілізації у 1946 році молоде подружжя приїхало до Києва, де отримало невеличку 16-метрову кімнату. Як згадують рідні, наступного дня після повернення, навіть не знявши військової форми, Ігор полетів вступати до омріяної Київської консерваторії.
Абітурієнт мав представити екзаменаційній комісії хоча б один власний твір, проте часу на підготовку зовсім не було. В останню мить до нього прийшло натхнення, і він написав п’єсу «Фантастичний марш». Попри хвилювання юнака про те, що твір вийшов сирим, комісія була глибоко вражена його обдаруванням. Ігорю запропонували розпочати навчання одразу з другого курсу, але він, будучи дуже вимогливим до себе, об’єктивно оцінив свої сили та вступив на перший курс. Його першим викладачем став М. Гозенпуд, у якого він навчався ще до війни.
Навчання в консерваторії вимагало колосальної віддачі. Композиції Ігор навчався у видатних майстрів Лева Ревуцького та Бориса Лятошинського. Також серед професури були такі відомі музиканти, як Михайло Вериківський, Микола Вілінський та Гліб Таранов. Головним учителем композиції став професор Борис Лятошинський, який відзначався особливою суворістю. Лятошинський вимагав від талановитого студента приносити 25 сторінок партитури щотижня (з вівторка до п’ятниці). Як пізніше зізнавався сам Шамо, саме така жорстка педагогічна тактика допомогла йому максимально оволодіти професією та виробити потужний робочий ритм.
Матеріальне становище молодої сім’ї було скрутним, адже у подружжя народився син Юрій. Щоб утримувати родину, студент консерваторії працював без упину: підробляв на весіллях, вечорами грав у ресторанах, працював у самодіяльному театрі заводу «Арсенал» та створював музичне оформлення для театральних спектаклів. Вільний час залишався хіба що вночі, тому музику Ігор часто писав у ванній кімнаті, щоб не будити маленького сина.
Студент, молодий батько і фронтовик отримував підвищену стипендію. Значно пізніше він дізнався зворушливу таємницю: його викладач Борис Лятошинський з власних коштів таємно доплачував гроші до цієї стипендії, аби підтримати здібного учня. Працездатність Шамо дала блискучі плоди: він щороку виборював перші місця на студентських конкурсах, а у 23 роки (ще навчаючись на третьому курсі) став наймолодшим членом Спілки композиторів України.
Пісня «Як тебе не любити, Києве мій»: текст Дмитра Луценка та музика Шамо
Окремою сторінкою біографії Ігоря Шамо є історія написання легендарної пісні про столицю. Вперше композиція «Як тебе не любити, Києве мій» пролунала 27 травня 1962 року, коли її було створено до Дня міста Києва. Співавтором шедевру виступив видатний поет Дмитро Луценко.
Процес створення цієї пісні овіяний цікавими фактами та спогадами сучасників:
- За свідченнями істориків, поет Дмитро Луценко працював над віршами до пісні майже цілий місяць, шукаючи потрібні рядки.
- Натомість композитор Ігор Шамо написав музику блискавично — всього за одну ніч.
- Першим виконавцем цього хіта став популярний баритон та соліст Київського оперного театру Юрій Гуляєв.
- У 2014 році ця музична композиція офіційно здобула статус гімну Києва.
В одному зі збережених інтерв’ю автори так пригадували мить народження пісні: «Коли ми з Дмитром ходили на кручах Дніпрових і думали про те, як би написати таку пісню… десь якось ми почули слова, які хтось промовив «Як таке місто не любити?» – і з’явилися слова: «Як тебе не любити».
За іншою легендою, ключова фраза з’явилася абсолютно випадково під час прогулянки. Дмитро Луценко, наспівуючи вже готову мелодію, став свідком сварки молодої пари. Під час розмови юнак палко вигукнув до своєї примхливої дівчини: «Як тебе не любити!». Луценкові залишалося лише додати «Києве мій», після чого текст першого куплета набув свого фінального вигляду.
Одеські сторінки та морська тематика у творчості Шамо
Хоча Ігор Шамо вважається «найбільш київським» композитором, одеський контекст у його творчості посідає чільне місце. За своє життя він створив музику до понад 40 художніх фільмів, і чимало з них безпосередньо пов’язані з Одесою та морем:
- Фільми про одеське підпілля та зйомки в Одесі.
Музика Шамо звучить у легендарному військово-пригодницькому фільмі «Їх знали тільки в обличчя» (1966), події якого розгортаються в окупованій Одесі. Також композитор оформив стрічку «Матрос Чижик» (1955), знімання якої проходили безпосередньо на вулицях та у провулках Одеси.
- Симфонія моря.
Морська романтика та драматизм океанських просторів яскраво розкрилися у його музичному оформленні до стрічок «Море кличе», «Командир корабля» та «Бухта Олена».
- Наукові та мистецькі зв’язки з Одесою.
Дослідження творчості Ігоря Шамо є важливою складовою українського музикознавства. Зокрема, зворушливі спогади про композитора під назвою «Був у мене хороший друг…» залишив відомий музикознавець Юрій Малишев, а опубліковані вони були у Науковому віснику Одеської національної музичної академії ім. А. В. Нежданової. Фортепіанні та камерні твори Шамо й досі звучать у концертних залах та навчальних програмах одеських музичних закладів.
Творча спадщина: відомі пісні композитора та відмова від переїзду до Москви
За роки своєї професійної діяльності Ігор Шамо створив понад 300 пісень, серед яких переважали ліричні та патріотичні твори, балади, а також романси. Хоча митець працював з різними поетами, його творчий тандем з Дмитром Луценком виявився найбільш плідним. Пісні композитора входили до репертуару багатьох видатних співаків епохи, серед яких були Муслім Магомаєв, Дмитро Гнатюк, Георг Отс, Юрій Богатіков та, як уже згадувалося, Юрій Гуляєв.
Згодом, коли родина Шамо поповнилася другою дитиною, вони отримали трикімнатну квартиру в центрі Києва, де в композитора нарешті з’явився власний просторий робочий кабінет. Останні 15 років свого життя митець мешкав у будинку на вулиці Костьольній, де сьогодні встановлено меморіальну дошку на його честь. Сім’я придбала автомобіль «Волга», на якому щовихідних їздила на дачу в Конча-Заспу. Шамо мав цікаві звички — зокрема, зібрав чудову колекцію різноманітних беретів та шийних хустин. Того ж 1962 року, коли з’явився хіт про Київ, композитор випустив знакову збірку під назвою «12 прелюдій для фортепіано», яку присвятив своєму синові Юрію.
Творчість Ігоря Шамо не обмежувалася лише пісенним жанром. Ще під час навчання в консерваторії він написав музику до спектаклю Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала» для Чернівецького музично-драматичного театру. Загалом він створив музичний супровід для 21 драматичної вистави, плідно співпрацюючи з Київським академічним українським драматичним театром імені Івана Франка та Київським академічним російським драматичним театром імені Лесі Українки. Крім того, він створив пісню «Тільки в Києві» на слова Михайла Ткача, яку виконував О. Таранець.
Любов митця до столиці України була феноменальною. Він чудово знав історію кожної київської вулички та з великим задоволенням особисто проводив екскурсії містом для своїх друзів та колег. У 1958 році Шамо отримав престижне особисте запрошення від тодішнього голови Союзу композиторів СРСР Тіхона Хреннікова переїхати жити до Москви. Його активно вмовляли переїхати і колишні шкільні товариші — композитори Ян Френкель та Володимир Шаїнський. Однак Ігор Наумович категорично відмовився, оскільки просто не уявляв свого життя без улюбленого Києва. Композитор пішов із життя у 1982 році, залишивши по собі багату культурну спадщину.
Життєвий шлях Ігоря Шамо — це яскравий приклад неймовірної працездатності, стійкості та відданості своєму покликанню. Пройшовши крізь пекло Другої світової війни, він зберіг у своєму серці світло музики, яке потім щедро дарував людям. Його геніальна працьовитість і талант, загартовані в консерваторських класах Бориса Лятошинського, вилилися у сотні прекрасних творів. І найвищою нагородою для митця стало те, що створена ним музика пережила свого автора. Сьогодні пісня «Як тебе не любити, Києве мій» звучить як офіційний гімн столиці, уособлюючи гордість, красу та незламність рідного міста, якому композитор залишився вірним до останнього подиху.