Саша Чорний – поет-сатирик з Одеси

Саша Чорний – поет епохи Срібного віку, перший, чиє ім’я спадає на думку, при згадці жанру “чорний гумор”. Найбільшу популярність він набув, як автор сатиричних фейлетонів. Маленькі діти знайомі з Сашком Чорним, як із письменником, який подарував світові песика – фокса Міккі. Більше подробиць з біографії одеського поета на: odesskiye.info.

Походження та сім’я

Можливо, саме той факт, що Олександр Михайлович Глікберг, народився у колоритному місті – Одесі, позначився на його блискучому таланті надалі. 1 (13) жовтня 1880 року, у сім’ї єврея-провізора, народився хлопчик Олександр. Родина його батьків була цілком заможною: мама – купецька дочка, а батько, крім роботи провізором, був представником великої хімічної фабрики. Існує думка, це був родинний шлюб, оскільки до заміжжя у матері було те ж прізвище, що й у батька.

Жила сім’я на вулиці Рішельєвській, недалеко від знаменитого Привозу. Батьки хлопчика були досить деспотичними людьми. Дітям, їх було п’ятеро, мати не приділяла достатньої уваги. Але методично скаржилася на нащадків батькові. Той, у свою чергу, завжди зайнятий на роботі – з’являвся вдома нечасто і завжди карав дітей.

Сім’я Олександра була єврейською, але коли постало питання про вступ хлопчика до гімназії, батько, щоб обійти існуючу в ті часи норму, про не більше ніж десять відсотків присутності єврейських дітей у школі, просто хрестив хлопчика.

Існує кілька версій, чому Олександр Глікберг взяв псевдонім саме Саша Чорний, найпоширеніша про те, що нібито в сім’ї було два Саші – один блондин – Саша Білий, а брюнет – відповідно Чорний. Але найімовірніше, це стало одним із факторів вибору псевдоніму.

Освіта. Юні роки

До гімназії Олександр пішов не в Одесі, а у Білій Церкві. Жив він там у когось із родичів, достовірних даних немає. Досягнувши підліткового віку, хлопчик вилетів із навчального закладу, щось у нього не склалося з керівництвом гімназії.

У п’ятнадцять років він переїхав до Петербурга і продовжив навчання там. Батьки активно підтримували свою дитину фінансово. Однак, через рік, Сашко не складає іспит з алгебри та його не переводять до наступного класу. Що за конфлікт у нього стався з батьком – невідомо, але той різко припинив давати гроші на життя та навчання хлопчика, і той змушений був вчитися виживати самостійно. На роботу його не приймали, жив він у квартирної господині просто із душевної доброти останньої. А на їжу періодично доводилося збирати, просячи милостиню.

Благодійник та нова сім’я

Допоміг Саші Чорному журналіст, написавши про нього скандальну статтю, де перемежувалося обурення з приводу жорстокості батьків зі співчуттям до молодої людини. Газету “Син вітчизни” зі статтею про відрахування гімназисту прочитав житомирський статський радник Костянтин Роше. Незадовго до цього в нього помер прийомний син – ровесник Сашка. На згадку про дитину Костянтин Костянтинович вирішив допомогти іншому знедоленому юнакові. Так Олександр опинився у Житомирі.

На світогляді, літературному смаку та ставлення до життя Саші Чорного, далися взнаки роки, проведені в сім’ї його благодійника. Це була заможна, освічена і м’яка людина. Його мати прищепила Саші знання німецької мови, що знадобилося юнакові в подальшому житті.

У житомирській гімназії Олександр провчився понад рік, а потім знову стався скандал, через який двадцяти річного юнака не просто відрахували, а позбавили права на подальше навчання у будь-якій гімназії. Можливо, причиною стали їдкі, сатиричні вірші, які категорично не сподобалися керівництву навчального закладу.

Армія та початок кар’єрного шляху

Олександр залишався лише один шлях – армія. Його благодійник постарався полегшити долю свого підопічного і домігся статусу вільнонайманого: їм необов’язково було жити в казармах, не призначалися господарські роботи і така служба була значно комфортнішою.

Пропрацювавши після армії два роки на митниці, Сашко повертається до Житомира і з 1904 року в газеті “Волинський вісник” з’являється його перша стаття. Потім одразу видавалися фейлетони, вірші. Восени письменник влаштовується на залізницю та переводиться до Петербурга.

Особисте життя

Старша сестра Костянтина Роше, Олена Діксон, допомагає молодому даруванню влитися в літературні кола Петербурга. А на службі він знайомиться і зав’язує тісні стосунки з Марією Іванівною Васильєвою, дівчиною старшою на дев’ять років. Вона була начальницею Сашка, мала чудову освіту та шанованих у місті батьків. Незважаючи на очевидну нерівність між Олександром і Марією, стосунки увінчав шлюб, який навіть отримав благословення з боку родичів нареченої. Це був чудовий союз, у якому не було дітей, але було абсолютно комфортним існування Сашка, оточеного турботою та любов’ю з боку дружини.

Творчий шлях

Перший твір, підписаний під псевдонімом Саша Чорний, з’явився у листопаді 1905 року у сатиричному виданні “Глядач”. Вірш “Нісенітниця” був хлестким і різким. На редактора “Глядача” порушили кримінальну справу, журнал закрили.

Після цього в журналі “Молот” з’явився вірш “Словісність”, теж під псевдонімом Чорного. Ефект був аналогічним – на редактора завели кримінальну справу і йому довелося швидко втекти за кордон. Видання закрили. Але Сашка Чорного публікувати не перестали, такі тоді були часи.

У 1906 році Саша Чорний випустив першу книгу: “Різні мотиви”. Того, що в ній було написано, разом з публікаціями в журналах, цілком вистачило б не кілька років каторги, але у влади так і не дійшли до нього руки. Через час, разом із дружиною, поет їде до Німеччини. Щоправда, пробули вони там трохи більше року. Німеччина Саші Чорному відверто не сподобалася і подружжя повернулося до росії.

Твори автора видавалися на сторінках журналу, що відродився: “Глядач”, у виданні “Стрекоза” і в “Сатириконі”. Саша Чорний стає все більш популярним автором. У 1909 році у виданні “Золоте руно” Сашу Чорного охрестили “королем поетів “Сатирикона”.

Коли “Сатирикон” здав свої позиції і гумор його перестав бути хлестким та ємним, Саша Чорний перейшов у журнал “Шипшина”, а звідти – на запрошення Корнія Чуковського – у дитячий альманах “Жар-Птиця”. Там у автора з’явився новий напрямок – дитячі оповідання та вірші.

На початку світової війни – Сашу Чорного призвали на фронт. Він був особистим помічником генерала Губера, багато чого переніс – обстріли, укриття, евакуацію та битви. Потім став наглядачем військового шпиталю в Гатчині.

У роки революції Саша Чорний, разом із дружиною, перебирається Литву, а потім – до Німеччини. Три роки вони проводять тут: Олександр працював, будучи досить затребуваним, як автор творів для дітей.

Після Німеччини подружжя перебралося до Франції, де придбало ділянку землі поблизу містечка Борм-де-Мімоз на пляжі Ла Фав’єр і збудувало будинок. Тут Саша Чорний продовжує писати дитячу літературу.

Несподівана і раптова смерть

У 1932 році у сусідів виникає пожежа і Сашко Чорний, разом із рештою сусідів, кидається на допомогу. Коли пожежа була погашена, він повертається додому, де, втомившись від хвилювань, вкладається в ліжко і більше не встає – помирає від серцевого нападу. Поховали його у Франції, на цвинтарі Ле-Лаванду.

Дружина пережила Сашка Чорного на 29 років, а коли померла – могила письменника більше нікому почала доглядати і ніхто тепер не може точно сказати, де саме вона знаходиться. На тому цвинтарі, де поховали поета, 1978 році встановили меморіальну дошку. Ще одна – встановлена ​​на його будинку в Житомирі.

А в рідній Одесі, на алеї зірок, є плита з вигравіруваним ім’ям блискучого автора дитячих книг та дорослих сатиричних віршів.

Про підготовку до першого болградського зимового фестивалю

Як у Болграді йде підготовка до першого зимового фестивалю «Трифон Зарізан»,  розповість Odesskiye.info. Фестиваль запланували аж на 14 лютого — саме на день, коли жителі...

Винний фестиваль “Трифон Зарізан” пройде у Болградському районі

Щороку у лютому, болгари святкують веселе свято виноробів – "Трифон Зарізан". Відзначається він із широким розмахом – триденним фестивалем із щедрими узливаннями вином. Більше...