В останні дні літа 2002 року в Болгарії відбуваються святкові заходи, присвячені одній з ключових битв війни за незалежність цієї країни від Османскої імперії. Ця битва в історії відома під назвою “Шипченська епопея”, адже події розгорталися в районі гори Шипка.
У рік 145-річчя пам’ятних подій можна ще раз про них згадати, хоча про цей фрагмент історії Болгарії написано чимало праць та досліджень. Більше на odesskiye.info.
Генерал Драгомиров та його героїчна дивізія
Як відомо, війна 1877-1878 років принесла Болгарії звільнення після п’ятивікового гніту з боку Туреччини. Значний внесок у поворотний момент для братнього слов’янського народу зробили солдати, офіцери та генерали Російської імперії, які прийшли на заклик Болгарії. Це були воїни, багато з яких мали бойовий досвід Кримської війни та інших походів та боїв.
Серед тих, хто звільняв Болгарію від ненависних поневолювачів, були військовослужбовці, чий військовий шлях був пов’язаний з Одеським військовим округом.
Одним із таких воїнів був генерал Драгомиров. На Балканах він командував 14-ою піхотною дивізією, яка в ніч проти 15 червня першою з боєм форсувала Дунай біля міста Систово (сьогодні місто Свищів). Під час важких боїв на Шипці генерала Драгомирова було важко поранено, і це змусило його залишити театр бойових дій.
Служба в Одеському військовому окрузі
Командиром 14-ї дивізії, що знаходилася у складі Одеського військового округу (ОдВО), генерал-майор Драгомиров став у середині 1873 року. Один із її полків розташовувався в Кишиневі. Буваючи часто у цьому місті, Михайло Іванович познайомився із письменником Іваном Левицьким (Нечуєм-Левицьким), який працював у місцевій гімназії вчителем словесності.
В Одесі, в основному місці служби, генерал познайомився з видатним українським актором М.Л. Кропивницьким та професором біології місцевого університету Іллею Мечниковим. Із цими людьми у Драгомирова склалися дружні стосунки.
У той же період відбулося знайомство з 20-річним Миколою Аркасом, студентом-істориком університету, а надалі – автором опери “Катерина” та відомою монографією “Історія України-Русі”.
Досліджуючи одеський період біографії Драгомирова, вчені відзначають його високу майстерність управління військами. До його приходу Чотирнадцята піхотна дивізія, військам якої було визначено на оборону Чорноморського узбережжя, була у списку відстаючих. Проте, вже у вересні 1873 року, лише через чотири місяці після вступу Драгомирова на посаду командира цього з’єднання, контролююча комісія відзначила зростання рівня бойової підготовки. А вже 1875 року командувач військами ОдВО генерал Семека звернув увагу на значний прогрес, про що доповів у своєму рапорті.
На педагогічній роботі
Після участі у шипкінських подіях та одужання після поранення, наш герой відбув до Петербурга, де обійняв посаду начальника Миколаївської військової Академії Генерального штабу. У найголовнішому військово-навчальному закладі, у стінах якого готували командирів найвищого рівня, Драгомиров вів лекції з тактики. Він також показав себе добрим педагогом. Не виключено, що на це вплинули його одеські знайомства. Однією з педагогічних аксіом Драгоманова-викладача було прагнення не тільки прищеплювати солдатам військовий вишкіл, а й бачити в них людей. Він прагнув до того, щоб кожен його підлеглий ставав всебічно розвиненою особистістю.
Генерал також вважав, що людина, яка служить в армії не може бути учасником політичних рухів, хоча до існування останніх ставився з розумінням.