У кожного міста з історією є свої старі кладовища. Адже якщо місто має історію, то має і старі некрополі, де лежать ті, хто цю історію творив. Але не кожному місту «пощастило» пережити прихід до влади більшовиків — людей із дивовижною здатністю заради примарного світлого майбутнього руйнувати все, що було до них.
Одеса в цьому сенсі — приклад майже хрестоматійний. У 1930-х роках радянська влада методично знищила Перше християнське кладовище — величезний некрополь, де були поховані архітектори, купці, військові, меценати та кінозірки своєї епохи. Тобто всі ті люди, завдяки яким Одеса взагалі стала Одесою, а не просто містом біля моря.
Про те, хто саме був похований на Першому християнському кладовищі Одеси та які «зірки» свого часу знайшли там останній спочинок, — читайте на odesskiye.info.
На місці могил зробили парк. Бо, як відомо, країна, яка будує нову людину, не дуже любить, коли стара історія плутається під ногами. Разом із надгробками знищували пам’ять, склепи розбирали, мармур кудись загадково «зникав».
Некрополь старої Одеси
Перше християнське кладовище Одеси з’явилося майже одночасно із самим містом, що, загалом, логічно. Некрополь заклали наприкінці XVIII століття, приблизно в 1790-х роках, коли Одеса ще нагадувала радше великий будівельний майданчик із претензією на імперську велич, ніж те місто, яке ми знаємо нині.
Територію для поховань виділили за тодішньою межею міста — за санітарною логікою тієї епохи. Спочатку кладовище виглядало доволі скромно. Жодних мармурових янголів, фамільних склепів чи трагічних епітафій. Першими тут ховали військових, чиновників, моряків, іноземних колоністів і всіх тих, кому просто не пощастило пережити одеський клімат і медицину тієї епохи.
Відомо, що в останнє десятиліття XIX століття коефіцієнт смертності в Одесі становив у середньому від 28 до 34 померлих на 1000 осіб щороку. Для порівняння: у тогочасних європейських столицях, як-от Лондоні чи Парижі, цей показник уже впав до 18–20. Через це Одеса стабільно входила до переліку великих міст із найвищим рівнем смертності населення.
Втім, Одеса дуже швидко багатіла. А багате місто неминуче починає вкладатися не лише в театри та прибуткові будинки, а й у пристойний вигляд власного кладовища. До середини XIX століття Перше християнське кладовище вже перетворилося на величезний некрополь із чітким поділом на ділянки, алеями, родинними усипальницями та каплицями.
Там були окремі сектори для різних конфесій і соціальних груп, хоча, як це часто буває не лише в Одесі, гроші досить ефективно розв’язували питання поховальної «географії» після смерті краще, ніж будь-які станові принципи.
Поховання тут коштували по-різному. Найдешевші місця діставалися бідним містянам, солдатам і людям без великих статків. А ось престижні ділянки ближче до центральних алей обходилися значно дорожче. Особливо заможні родини будували цілі склепи з колонами, скульптурами й декоративними огорожами. Деякі пам’ятники нагадували невеликі архітектурні проєкти.
Порядок на кладовищі підтримували міська влада та церковні структури. І треба визнати: для імперського міста XIX століття все було організовано цивілізовано. Алеї прибирали, територію впорядковували, за станом поховань стежили доглядачі. Хоча поруч із розкішними усипальницями цілком могли мирно співіснувати перекошені хрести та могили в бур’янах.
До кінця XIX століття Перше християнське кладовище стало фактично музеєм міської історії просто неба. Тут ховали архітекторів, лікарів, підприємців, професорів, офіцерів, акторів, меценатів і людей, чиї прізвища колись знала вся Одеса. Багато надгробків створювали відомі скульптори й майстри каменю.
Музей міської історії
До початку XX століття Перше християнське кладовище розрослося приблизно до 34 гектарів і фактично перетворилося на окремий «містичний район» Одеси зі своїми алеями, секторами, каплицями та родинними усипальницями.
За більш ніж століття існування тут поховали, за різними оцінками, понад 200 тисяч людей. Цей цвинтар був не просто місцем скорботи, а справжнім пантеоном. Тут лежали ті, хто буквально будував місто — архітектори, інженери, військові, науковці, лікарі, підприємці, митці та персонажі, яких сучасною мовою назвали б «зірками».
Серед найвідоміших поховань був Франц Фраполлі — архітектор італійського походження, без якого ранню Одесу взагалі складно уявити. Саме він на початку XIX століття формував той міський образ, який потім десятиліттями тиражуватимуть у листівках, туристичних путівниках і ностальгічних розмовах про «стару Одесу».
Фраполлі активно працював над забудовою історичного центру, проєктуючи перші житлові та громадські будівлі міста.
Був тут похований і Федір Радецький — відомий військовий діяч, герой російсько-турецької війни 1877–1878 років. Свого часу це була постать загальноімперського масштабу, людина з гучними титулами й репутацією легендарного воєначальника.
Найвідоміша «зірка» Старого кладовища
Втім, найвідомішою знаменитістю Першого християнського кладовища була, без перебільшення, Віра Холодна. Нині її назвали б іконою німого кіно чи зіркою світового масштабу. На початку XX століття вона залишалася однією з найпопулярніших акторок Російської імперії: її портрети продавалися мільйонними накладами, про неї щодня писала преса, а глядачі буквально штурмували кінотеатри.
Фактично вона стала одним із перших символів масової кінопопулярності на теренах Східної Європи. До Одеси акторка потрапила в розпал Громадянської війни. Місто тоді нагадувало химерну суміш військового хаосу, політичного кабаре та великої евакуації, де поруч співіснували інтервенти, контрабандисти, біженці, поети та зірки екрана.
Саме тут у лютому 1919 року Віра Холодна раптово померла, маючи лише 25 років. Офіційним діагнозом стала «іспанка» — жорстока пандемія грипу, яка тоді косила мільйони людей по всьому світу. Хоча навколо її смерті миттєво виникли десятки міфів: від шпигунських теорій до отруєння ліліями.
Прощання з Вірою Холодною перетворилося на подію загальноміського масштабу. На церемонію прийшли тисячі одеситів, а каплиця з її труною стала найвідвідуванішим місцем усього некрополя. Проте фінал цієї історії виявився трагічним: під час більшовицького знищення кладовища у 1930-х роках усипальницю акторки зруйнували, а місце її поховання було втрачено, залишивши дослідникам лише легенди.
Руйнування Першого християнського кладовища
Наприкінці 1920-х років радянська влада вирішила, що старий одеський некрополь надто погано вписується в ідеологічний образ нового соціалістичного міста. З 1929 року Перше християнське кладовище почали методично ліквідовувати. Кульмінацією цього варварства став 1934 рік, коли більшовики підірвали головну окрасу цвинтаря — храм Всіх Святих.
Усипальниці розграбовували, мармурові надгробки демонтували й вивозили, а самі поховання просто зрівнювали із землею. Згодом на місці кісток засновників міста облаштували Парк культури й відпочинку імені Ілліча, відкрили зоопарк та звели танцювальний майданчик.
Так Одеса втратила не просто історичний цвинтар, а цілий пласт власної пам’яті. Бо руйнувати минуле радянському режиму було значно легше, ніж навчитися з ним жити.
Джерела:
- https://odesa.novyny.live/103-godovshchina-gibeli-very-kholodnoi-kak-aktrisa-okazalas-v-odesse-i-v-chem-prichina-smerti-39851.html
- https://www.hor.net.ua/uk/odesa-trokhy-istoriyi/odesa-2/
- https://odessa-life.od.ua/uk/article-uk/park-na-kistkah-yak-u-1930-h-v-odesi-znyschyly-pershe-hrystyyanske-kladovysche-video
- https://esu.com.ua/article-75197