Одеський авангард є вкрай цікавим явищем і свідченням того, що в Одесі працювали (і працюють) абсолютно різні творці, яким не чужа експериментальність. Ця течія саме у Перлині Чорного моря дуже багата на різноманітні таланти, і зараз ми звернемо увагу на ще один талант, який не так часто згадують, пише odesskiye.info.
Становлення авангардної художниці
(Автопортрет художниці)
Анна Зільберман народилася в Одесі у 1935 році, і її творчий підйом і становлення якраз припали на часи авангарду, який категорично відмовлявся від конвенційної творчості штампованого радянського реалізму і віддавався експериментальності нових течій. Як відомо, радянська політика життя виключала таку творчість, яка зовсім не грало на руку, знову ж таки, політиці: незвичні і невигідні радянській картині світу твори наносили шкоду встановленим рамкам бачення людського існування, а в умовах тоталітарної пропаганди подібне явище є серйозною загрозою.
Як критиками, так і людьми, які з мистецтвом нічого спільного не мають, творчість авангардистів розбивалася в пух і прах: і нереалістичне воно все, і про політику партії не співає, а якщо і згадує партію, то у неправильному світлі, та ще й функціональності у таких творів у радянській картині світу немає. Подібне ставлення до своєї творчості зазнала і Анна Зільберман: наприклад, у 1962 році після виставки етюдів на художницю звернув увагу (у поганому сенсі) партійний діяч Олександр Щербаков. У нещасливих ликах на портретах художниці він побачив мерзенну брехню про те, що в СРСР взагалі є такі похмурі, невеселі, депресивні люди.
Ганні Зільберман пощастило, що після цього її не наздогнали репресії. Вона продовжувала навчатися і працювати, але після завершення освіти так і не змогла знайти схвалення у радянського творчого кола (та й чи треба воно їй було?). Отже, влада її картинами не цікавилася, прості люди теж, але вийшло один раз так, що під час чергових квартирних зборів — а авангардисти могли збиратися тільки в гостях один в одного, і кімнати своїх обителів вони перетворювали у виставкові зали — до неї привели іноземних інтересантів, яким її роботи дуже сподобалися. Після цього її викреслили з художнього фонду СРСР.
Згодом художниця задумалася про те, щоб переїхати до Ізраїлю. Дуже часто такі думки залишаються тільки мріями, але Анна Зільберман була налаштована рішуче і в 1975 році все-таки покинула СРСР. Вона залишилася в Ізраїлі назавжди — там її прийняли, там вона нарешті знайшла можливість поділитися зі світом глибиною свого бачення, і там вона змогла зробити свою власну студію.
Альтернативний світ Анни Зільберман
(Назва роботи: Нічого не бачу, нічого не чую, нічого не скажу)
Роботи художниці настільки різноманітні, що їх неможливо підігнати під одну загальну назву. В один момент ти дивишся на світлий пейзаж, що має риси імпресіонізму у найбільш побутовому розумінні, а у наступну секунду погляд вже зупиняється на похмурому творі, в якому змішалися символізм, концептуалізм і експресіонізм і ще багато-багато «-ізмів», що злилися у щось неповторне.
Сюжети її картин настільки ж різноманітні, як і експериментальні стилі. Безліч портретів людей, в головах яких гарантовано крутяться невеселі думки про тлінність існування, також страшні сюжети Голокосту, а часом щось гротескне і таке, що лякає, що показує, наскільки складно і страшно жити у світі, де тобі зав’язують очі і закривають рот, залишаючи відкритими тільки вуха, куди вливається щось, вигідне комусь, потрібне для чогось.
Безсумнівно, Анна Зільберман є однією з найяскравіших постатей одеського і зарубіжного авангарду, і її внесок в рази більше, ніж про нього зазвичай згадують.
Фото: odessa-memory.info