Колись частина міста Первомайськ Голта була самостійним селом, пише odesskiye.info. Наприкінці 19-го століття у Голті проживало з населенням близько 4 тисяч жителів, що навіть за нинішніми мірками – хороший показник.
Нащадок польських дворян та козачого гетьмана
У ті далекі роки Голта входила до складу Ананьївського повіту Херсонської губернії. А головою того самого повіту служив Микола Якович Вілінський – представник знатного дворянського роду. Його дружина Валентина Никифорівна (уродж. Черкунова) була нащадком Максима Залізняка – одного з керівників повстання гайдамаків 1768 року проти польської шляхти. В історії цей протест отримав назву “Коліївщина”.
2 травня 1888 р. у сім’ї голови Ананьєва народився син Микола.
Досягши шкільного віку, Микола вступив на навчання до Ананьєва. Окрім загальної освіти, він займався музикою зі своєю мамою, яка добре грала на фортепіано. Музична творчість йому подобалася і, здавалося, вже в дитинстві було намічено його шлях у дорослому житті.
Спочатку все склалось інакше. Як багато дітей знатного походження, він здобув юридичну освіту в найпрестижнішому навчальному закладі півдня Росії – Імператорському університеті в Одесі. Було це 1912 року.
Але правознавцем Вілінський не став. Майже відразу після закінчення університету він почав вивчення музичної композиції в Одеській консерваторії, ставши одним з її перших студентів. Вчителем досить вікового вихованця був Вітольд Малішевський.
Період навчання у новому для Одеси навчальному закладі збігся з важкими часами революцій та воєн, що таять у собі небезпеку на кожному кроці. Почавши навчання в Одесі, місті Російської імперії, Микола Вілінський отримав диплом уже в місті, яке з 1917 по 1920 роки переходить безліч разів від однієї влади до іншої.
У 1920 році у молодого композитора народилася дочка Ірина, яка продовжила музичний шлях батька, хоча, як і він, починала своє життя не в музиці. В Україні та за її межами Ірина Миколаївна стала відома як авторка низки книг, присвячених аранжуванню українських народних пісень.
Микола Вілінський: педагог та його учні
У 1920 р. М. Вілінський вступив на посаду викладача Одеської консерваторії, а у 1926 р. там же став професором. Паралельно з основною роботою встигав керувати Одеською регіональною організацією Спілки композиторів України. На посадах заступників були його учні Леонід Гуров та Серафим Орфєєв.
У 1930-х в Одесі спостерігається сплеск музичної освіти, в якій, говорячи мовою музики, одну з перших скрипок грав Микола Вілінський. Як приклад досить згадати імена Еміля та Єлизавети Гілельс, Давида Ойстрах та Якова Сака.
На початку війни, яку розв’язала проти СРСР фашистська Німеччина, професора Вілінського було евакуйовано до Ташкенту, працюючи там на посаді професора консерваторії.
Композитор та вчений
Після того, як більшу частину України було очищено від нацистів, Микола Миколайович повернувся з Ташкента, хоча його новим місцем роботи стала консерваторія Києва.
Працюючи у столиці України, він приділяв багато уваги як викладанню, так і музичній творчості. Його заслуга полягає ще й у тому, що брав участь у розвитку музичної культури Молдови.
Особливою сторінкою його діяльності стала робота у складі редколегії зібрання творів великого українського композитора Н.В. Лисенка. Йому було доручено редагувати 13-й та 14-й томи, а також випала велика честь завершити незакінчені роботи великого композитора.