У чемпіонаті з футболу будь-якої країни, незалежно від його імені, головними трофеями є найвищі місця. Вони дають право на участь команди у європейських клубних турнірах, а окремо взятим гравцям – перспективу стати гравцем збірної своєї країни. Далі на odesskiye.
Окрім нагород турніру, у багатьох країнах визначають найкращого гравця турніру, воротаря, нападника. Для кращого бомбардира національних чемпіонатів спеціалізоване французьке видання L’Équipe і фірма Adidas заснували приз Золота бутса, перше нагородження яким відбулося в 1968 році.
На жаль, українські футболісти жодного разу не ставали володарями почесного призу. Натомість багато співвітчизників відзначились у рамках внутрішніх чемпіонатів країни, частину якої становила Україна. На всю країну лунали імена Олега Блохіна та Ігоря Бєланова, Леоніда Буряка та Олега Протасова. Був навіть період, коли основний склад збірної СРСР майже повністю укомплектований гравцями київського “Динамо”.
Клуб імені видатного футболіста
1967 року з ініціативою створення символічного клубу футболістів, які провели у ворота суперників 100 і більше м’ячів в офіційних матчах, виступив знаменитий журналіст, футбольний статистик Костянтин Єсенін.
Символічному клубу згодом було надано ім’я легендарного футболіста Григорія Федотова, який, за підрахунками самого Єсеніна, першим забив сто голів в офіційних матчах – у складі клубу ЦСКА.
З 1967 по 1991 роки, коли проводилася першість СРСР, почесне місце серед найкращих бомбардирів зайняли футболісти, доля яких пов’язана з нашим містом.
Насамперед варто назвати Леоніда Буряка, який став членом Клубу у листопаді 1987 року. Варто відзначити, що номінальним амплуа нашого земляка був півзахист.
Леонід Буряк: із заводської команди – до найкращого клубу республики
Старт Л. Буряка у великий футбол стався у 1968 році, коли 14-річного хлопця, який грав за команду заводу “Продмаш”, запросили на тренування “Чорноморця” – поки що лише другого складу. Того ж року його взяли вже на передсезонний збір до Болгарії.
У 1971 році футболіста помітили тренери головної команди України – “Динамо” (Київ) і запросили переїхати до столиці. Сталося це тоді, коли “Чорноморець” вилетів із вищої ліги. Тренер “моряків” відмовився відпускати хлопця, тому що без нього одеській команді довелося б важко. З іншого боку, Леонід міг просидіти довгий час на лаві запасних, оскільки в ті роки кияни мали гравців, яких вистачило б на два повні склади.
Залишившись в Одесі, Л. Буряк провів два чемпіонати у Першій лізі, провів 52 ігри та забив 9 голів. Наприкінці сезону 1972 року, коли стало відомо, що Чорноморець залишається у Першій лізі, Леоніда відпустили до Києва. Вже наступного сезону “Чорноморець” повернувся до класу найсильніших, а ще через рік став “бронзовим призером”. Все це сталося, коли Буряк грав за киян. Але, безумовно, його заслуга у тому зльоті є. До речі, 1974 року, коли “Чорноморець” повернувся до Вищої ліги, саме Буряк на 7-й хвилині відкрив рахунок у виїзній грі киян, а на 45-й хвилині він розчарував свій колишній клуб вдруге. До честі “Чорноморця” слід зазначити, що поєдинок, який відбувся 14 травня, “моряки” звели все ж таки внічию – 3:3.
Голи за клуб и збірну
Опинившись у “Динамо”, Буряк відіграв 12 сезонів, провівши за команду десятки відповідальних матчів. З київської команди він потрапив до збірної країни і зіграв за неї 53 матчі, в яких відзначився 10-ма голами. Був він у складі нашої команди, яка виборола третє місце на Олімпіаді в Монреалі.
У 1987 році в житті Леоніда Буряка сталася подія, якої прагнули багато футболістів СРСР. Він став членом символічного клубу імені Григорія Федотова, щоправда, грав на той момент за харківський “Металіст”. На момент розпаду СРСР на рахунку півзахисника було 101 взяття воріт суперників в іграх офіційних іграх за збірну та клуб.
Кар’єру гравця наш земляк завершив у складі фінського клубу “КТП-85”, там же працював деякий час тренером. У 1994-1998 роках він тренував “Чорноморець”, команду, в якій він розпочав шлях до слави.