Про цю людину можна сміливо сказати: людина-легенда. Зі своїх 88 років життя Іван Тимофійович Цихович прослужив 65 років маячник – чому не легендарна особистість?
Доглядачем маяка – так правильно називається посада нашого героя – Іван Тимофійович став 21 березня 1956 року. Відразу ж оселився в порту: спочатку в містечку Воронцовського маяка, побудованому ще на початку минулого століття в північній частині колишнього Австрійського пляжу, а потім в спеціальному будиночку маячника біля метеостанції, пише odesskiye.info.
Робоче місце – Воронцовський маяк
Робочим місце Івана Циховича було невелика одноповерхова будівля на краю причалу, його капітанський місток маякової вахти й одночасно «серце» маяка. Маленький коридорчик веде в маленьку кімнатку з диваном, парою стільців, робочим стіл, на якому господарюють дисковий телефон і розкритий вахтовий журнал, найважливіший документ, в який, відповідно до інструкцій, слід вносити строго чотири рази на добу позначки про роботу маяка У протилежному кутку – блакитна залізна шафа з рядами кнопок і перемикачів.
Робота, повна небезпеки і несподіванок
Протягом всього свого життя Іван Цихович і маяк стали нерозлучною парою, яка вказувала шлях сотням судом, попереджаючи їх про небезпеку, а сам мало не загинув. Сталося в перший рік роботи на маяку…
У перший день 1957 року народження, повертаючись з вахти, його, тоді поки ще старшого радиста Воронцовської групи, і напарника з Рейдового молу змила штормова хвиля. Врятували відважну пару знаходяться на березі матроси, які відразу відреагували на інцидент Тут же був спущений на воду баркас, в тумані знайшли і витягли вахтового, а потім і Івана Тимофійовича. Постраждалих віднесли в приміщення, переодягли, взули в теплі валянки та змусили стрибати.
«Ноги були білі, як сніг», згадує, через шістдесят з гаком років, Іван Тимофійович.
У крижаній воді пробули 25 хвилин і тільки завдяки гарному здоров’ю та молодості їм вдалося вижити.
Воронцовський маяк, який став рідним для ветерана, за роки його служби на ньому дуже змінився. Перш за все, він став працювати на дистанційному управлінні з берега. Попри це, і Іван Тимофійович без роботи не залишився. Він постійно стежив за його “здоров’ям”, за справним станом устаткування. Іван Тимофійович ретельно і акуратно вів записи у вахтовому журналі, періодично перевіряв панель управління маяка, оперативно реагував на нештатні ситуації.
Якось на Різдво на маяку сталося коротке замикання і в лічені секунди він був знеструмлений. Доглядач проявив максимум оперативності, щоб усунути аварію.
З року в рік кожен день, в будь-яку погоду, він долав майже кілометр шляху по вигнутому дугою брекватера. А на березі в бінокль за ним спостерігала його дружина Галина Миколаївна, кожен раз переживаючи, щоб він не впав у воду.
У наші дні, період нестабільності у сфері зайнятості, люди за рік-два змінюють кілька місць роботи. 65 років трудового стажу Івана Тимофійовича Ціховіча видаються чимось немислимим. Безумовно, це рекордне досягнення заслуговує внесення імені ветерана у всілякі книги рекордів і довідники, створення фільму про нього.