Хтось вважав би за краще програти в «матчі смерті», не наражати себе на небезпеку, але вони виграли, не могли не виграти … Микола Трусевич – невід’ємна частина цієї легендарної історії, яка обросла міфами. Його життя видалося дуже коротким, але насиченим: численні футбольні матчі, участь у війні, перебування в нацистському концтаборі … Пам’ять про нього назавжди вписана в біографію українського спорту, пише odesskiye.info.
Успіхи на футбольному полі
Народжений в 1909 р. в Одесі Микола Трусевич був серед тих одеських футболістів, хто вписав перші славні сторінки в літопис одеського футболу. Воротар. Він грав за одеські команди «Харчовик» і »Динамо». Виступав за збірну Одеси і України. Брав участь в міжнародних матчах. Зокрема, в 1935 р. в столиці Франції у відомому поєдинку збірної УРСР з командою «Ред Стар Олімпік» (Париж). Українська команда тоді розгромила французів з рахунком 6–1. Потім Микола переїхав до Києва, грав за найсильніший український клуб – київське «Динамо». Вигравав з «Динамо» срібну і бронзову медалі чемпіонату СРСР.
Потім прийшла війна
Успішну спортивну кар’єру Трусевича перервала війна. У 1941 р. Трусевич, як і ряд інших динамівців, брав участь в боях. Будучи поранений, потрапив у полон, перебував у таборі. Через деякий час відомих футболістів з переповненого табору випустили під підписку про лояльність до окупантів. Але до них ставилися як до «підозрілих, небезпечних» і вони знаходилися під регулярним контролем.
Одного разу І. Кордік, що став за нацистів директором одного з київських хлібозаводів, зустрів в місті Миколу, якого знав, як футбольний уболівальник. Трусевич жив важко – постійних заробітків не було, погано харчувався. У Кордіка виникла ідея створити при заводі футбольну команду. Він запропонував Трусевичу роботу і попросив розшукати інших футболістів, які хочуть працювати і грати в заводській команді. Трусевич переговорив з іншими футболістами. Вони вирішили прийняти цю пропозицію, що давала надію на виживання в окупованому Києві. Стали працювати вантажниками. І з’явилася команда «Старт» з футболістів київського «Динамо», інших команд з Києва і Одеси.
Поєдинки
У Києві проходили футбольні матчі. Загарбникам було вигідно показати, що місцевому населенню добре живеться при новій владі і можна навіть сходити подивитися футбол. Георгій Кузьмін в своїй книзі 1992 р. «Правда про матч смерті» зазначає, що «Старт» зіграв в 1942 р. дев’ять ігор: сім з окупантами (німецькими, угорськими, румунськими військовими) і дві з їх місцевими прихвоснями. І у всіх впевнено переміг.
Особливо увійшли в історію два серпневих матчу з німецькою командою «Flakelf», в якій грали льотчики і зенітники. У першому київські футболісти розгромно перемогли: 5–1. Складнішим для людей, які недоїдали, став через два дня матч-реванш, але вони виграли і в ньому: 5–3. Пізніше в Радянському Союзі його назвали «матчем смерті». Те, що відбувалось на полі, розглядалось в літературі досить достовірно. А ось далі йшла міфологізація: мовляв, за перемогу радянських гравців заарештували і розстріляли. Насправді переможці після матчу сфотографувалися і розійшлися по домівках. Однак атмосфера навколо гри, футболістів і справді була напружена. Репресії не змусили себе довго чекати.
Концтабір
Минуло трохи більше тижня і за доносами почалися арешти. Гестапо допитувало футболістів-динамівців, звинувачуючи їх у співпраці з НКВС, пропаганді радянського спорту. Виходили з того, що спортивне товариство «Динамо» було створено при НКВС. Один з гравців – Микола Коротких – у свій час працював в НКВС, був комуністом. В гестапо над ним знущалися, катували і вбили. Інші гравці потрапили в Сирецький концтабір. У радянських військ були успіхи на фронті і в таборі все частіше проходили розстріли. У лютому 1943 р. нацисти розстріляли там і Миколу Трусевича, футболістів Івана Кузьменко, Олексія Клименко.
Побутують різні версії конкретних причин трагічної події. Від відповіді на акцію підпільників по підпалу механічного заводу до інцидентів, які трапилися в таборі і в яких футболісти безпосередньо не брали участь. В якості покарання розстрілювали кожного другого ув’язненого, і гравці потрапили в число жертв.
Футболістів відправили в концтабір і розстріляли не за «матч смерті», але свій героїчний вчинок вони здійснили. Здобути перемогу над німецькими військовими, представниками «вищої арійської раси», завойовниками, які можуть тебе запросто знищити – це звичайно дорогого коштує. Микола Трусевич і інші спортсмени захоплюють своєю сміливістю і спортивною гордістю.