Одесу недарма звуть містом 146 фестивалів. Одещина – це територія України, де добре помітні особливості проживання по сусідству людей різних національностей, співіснування різних традицій, навіть різних вірувань. Історично склалося так, що тут осіли вихідці з різних країн, які привезли до цих місць пам’ять про свою культуру, свої пісні, вбрання, звички, поведінку. І кожному народу хотілося їх зберегти за нових умов. Тому не дивно, що організація фестивалів стала однією з форм зближення народів, яку одесити використовують і сьогодні. Етнічні фестивалі, що тут проводяться, покликані об’єднати минуле й сьогодення, дати можливість усім, хто забажає, продемонструвати свої вміння, таланти, традиції.
У цій статті наводиться короткий огляд тих фестивалів, які найбільше запам’яталися одеситам. Більше на odesskiye.info.
1.”Вінок Дунаю”
Цей фестиваль традиційно розташовувався в самому центрі Одеси – на Дерибасівській та Літньому саду. У теплі дні літа чи кінця весни одесити потрапляли на галасливий, яскравий, веселий ярмарок, насичений позитивом, доброю енергетикою та чудовим настроєм.
Обходячи лотки, багато обставлені товарами народних промислів, одесити могли вибрати собі різні вироби ручної роботи, виконані народними майстрами: бісероплетіння, вироби з глини та соломи, прикрашені прекрасними вишивками предмети одягу, намисто, сережки, браслети з різних матеріалів, ляльки-мотанки та ще багато різних цікавих виробів.
Охочі могли взяти участь у майстер-класах або спробувати зробити оригінальну річ своїми руками. На відкритих майданчиках виступали танцювальні колективи, звучали народні пісні, демонстрували свій хист народні театри.
Поблукати серед лотків, що продають всю цю красу, було не тільки можливістю придбати річ, що сподобалася, але й способом відірватися від труднощів і буденної одноманітності. І, звичайно, вся ця метушня і суєта дуже подобалась дітям, які могли на власні очі побачити – яку красу вміють робити їхні земляки.
Народи понад 130 національностей, які проживають на Одещині, могли представляти на цьому фестивалі свою майстерність. Це було справді свято декоративно-ужиткового мистецтва!
2.”Чумацький шлях”
Цей фестиваль проходив далеко від жвавих одеських вулиць – на березі Куяльницького лиману. Саме привернення уваги до цього унікального за своїми природними багатствами місця і було основною метою фестивалю. Адже за своїми властивостями бруд та ропа Куяльника не поступається знаменитому Мертвому морю, але відомі вони у світі набагато менше.
На фестивалі велика увага була приділена солі. Звідси й назва, адже чумаки перевозили сіль у цих місцях із незапам’ятних часів. А ще куяльницька сіль – дуже корисна, мінеральні ванни на її основі мають приголомшливий оздоровчий ефект. Гості могли придбати коробочки солі, змішаної з різними добавками – ароматичними, що живлять шкіру, тонізують. Або вибрати собі чисту сіль, вона – продукт абсолютно натуральний.
Але однією сіллю ситий не будеш! Тому організатори фестивалю пригощали гостей різними частуваннями: юшкою козацькою та татарською, шашликами, шурпою. Причому готували прямо тут – на багатті, як наші далекі предки.
На березі лиману організували фотовиставку, присвячену цим місцям та звичайним селянам, що мешкають тут – у Корсунцях та Красносільці. Гості фестивалю могли покататися на бричці, запряженій ошатними конячками, взяти участь в імпровізованих козацьких змаганнях, помилуватися майстерністю коваля, який тут, на місці, міг зробити чудову металеву троянду.
Лунала тут і музика, і співи. Гості змогли послухати виступи Христини Соловій та оркестру Одеської філармонії.
Організатори фестивалю були задоволені. Їхньою основною метою було привернути увагу до рідних місць та їх природних багатств. І мети цієї було досягнуто!
3.”Кодима-фест”
Ще один цікавий формат етнофестивалю придумали на Поділлі, у селі Івашкові Кодимського району Одеської області.
Цей район відрізняється від інших тим, що населення тут – переважно українське, походить від козаків, що оселилися тут із 17-го століття. Тут немає моря та великої різноманітності розваг. Цінність цих місць – тиша та краса природи. Жителі району мріють зробити свій район привабливим для екологічного туризму.
І одним зі способів залучення відвідувачів став свій етнічний фестиваль. Його проведенням місцеві жителі вирішили показати всю мальовничість місцевих краєвидів та багатство української культури.
Площа, яку займали локації фестивалю, була досить значною. Тут кожне село, яке брало участь, створювало макет житлової хати відповідно до прийнятих у ньому традицій. Гості фестивалю могли зайти всередину, подивитися – як жили батьки нинішніх селян.
І частування відвідувачам пропонувалися також різні. Від Шершенців – кришталики, Івашків пропонував вареники, Будеї – кашу зі шкварками, село Серби – голубці. І, звичайно ж, напій номер один для цих місць – найчистіший самогон!
Тут можна було почути й музичні номери – від українських шоу-зірок Ірини Федишин та Віктора Павліка до групи бабусь у національному вбранні, якими диригує не менш мальовничий дід. Цей колектив співав, сидячи на звичайній лавці та порадував глядачів не заради грошей, а просто так, бо подобається співати!
Ідея створення фестивалю себе виправдала. Жителі запевняють, що інвестори зацікавились, стали вкладати гроші в розвиток району, зокрема, з’явилася штучна водойма і розпочато будівництво вітрових електрогенераторів.
4.”Емменталь” – фестиваль сиру та бринзи
Цей етно-еко-фестиваль спочатку зародився у селі етнічних німців Емменталь, або Стара Еметівка, що знаходиться у Біляївському районі. Працьовиті німці селилися тут із середини 19-го століття, а назва села, ймовірно, походить від німецького імені Емма.
Виникнення фестивалю було пов’язане з тим, що мешканці таким чином хотіли привернути увагу до нагальних проблем Межлимання, як ще називають ці місця. Куяльник висихав, на його місці утворилися солончаки, міста випасу кіз та овець стали схожі на пустелю. Адже для сироварів це – катастрофа.
Однією з причин обміління лиману були греблі на річці Великий Куяльник, які будувалися для поливів городів у верхів’ях річки. Справа ця хороша, тільки ось лиман мелів, вода з неї випаровувалась, а відновити її обсяг було нічим.
От і вирішили жителі показати – яку чудову продукцію можуть виготовляти їхні сироварні. Натуральну, смачну, без барвників, добавок, пальмової олії та іншої хімії.
Традиційно навесні та восени фестиваль проходив в Еметівці, у міжсезоння переміщувався до Одеси. У різні роки городяни, не залишаючи місто, могли насолоджуватися дегустаціями та зробити смачні покупки на Грецькій, у ресторані Бернардацці, у дворі Музею сучасного мистецтва.
У програмі фестивалю брали участь, окрім сироварів, художники, ткачі, музиканти. Тут можна було слухати лекції про історію та сучасність сироваріння, спробувати себе у гончарній майстерності.
Загальні особливості одеських фестивалів
Попри очевидні відмінності у формі проведення, програмі та цілях, які несе в собі кожен фестиваль, всі вони мають спільні ознаки. Кожен з них:
1. Організований як єдина подія;
2. Покликаний об’єднати у собі майстерність та таланти представників різних творчих напрямів;
3. Виконує функцію об’єднання учасників у єдиному просторі;
4. Закликає всіх, хто бере у ньому участь як творець, виконавець чи глядач, звернути погляд на історію та культуру місця його проведення та України загалом.
Кожен, хто приходить сюди, може відчути свою причетність до спільної справи. Напевно, це є основною причиною того, що етнічні фестивалі привертають до себе великий інтерес протягом усієї історії їх проведення.