Вулиця Воровського, 88. Ця адреса була знайома багатьом людям, які жили в Одесі наприкінці 1930-х років. Цьому дивуватися не доводиться, адже в дореволюційному заїжджому дворі Майбаха працював технікум політичної освіти (Політпросвіттехнікум). Якщо провести паралель з реаліями незалежної України, то студенти здобували освіту суть нижче за те, що дають філії Академії управління при президентові України на місцях.
До 1939 року технікум називався школою, тобто його академічний статус був нижчим. У роки війни 1941-1945 роки будинок був зруйнований, а багато викладачів вирушили в евакуацію. Більше на odesskiye.info.
У новому будинку – у новому статусі
Одразу після війни у назві технікуму зник політичний компонент. У 1946 році він був перейменований на Технікум підготовки культурно-просвітницьких працівників. Його класи розташовувалися на вулиці Радянської Армії (Преображенської), 64, у тому самому корпусі, що й Обласна бібліотека.
На початку 1960-х навчальному закладу знову змінили статус. Міністерство культури країни перейменувало його на Культурно-освітнє училище, в якому створили два профілі навчання. Тут почали готувати професійних бібліотекарів та завідувачів клубів; з 1962 року – хореографом, а з 1975 року спеціалістів у галузі хорового співу. З цим набором спеціальностей училище переїхало 1982 року до розкішного особняка на початку вулиці Гоголя, поблизу схилу одеських бульварів.
Як бачимо, протягом кількох десятків років навчальний заклад стрімко розвивався у різних напрямах культури. На заході Союзу РСР воно вже було Одеським училищем культури, а в місті його продовжували називати культпросвітучилище (скорочено – Культпросвіт).
1997 року навчальний заклад на Гоголя об’єднали з Музучилищем імені К. Данькевича. Для останнього це стало подарунком, оскільки цього року відзначалося його сторіччя. Для училища культури ця подія не пішла на користь, оскільки підготовку клубних та бібліотечних працівників припинили.
Надійний центр підготовки працівників культури
За роки своєї роботи училище підготувало сотні фахівців, які потім займалися залученням мешканців Одеси та області до літератури та мистецтва.
Одна з випускниць училища – хореограф Галина Смирнова. У 1950-х роках вона почала займатися танцями в ансамблі пісні та танцю Дунайської флотилії. Її першим учителем був відомий тоді педагог Геннадій Бєлоусов. Потім вона танцювала на сцені Клубу моряків. До кінця навчання у середній школі дівчина мала солідний танцювальний досвід, який їй дозволив не лише танцювати, а й здобути відповідну освіту в Одеському культпросвітучилищі. Там вона продовжила танцювати у студентському колективі, яким керував викладач училища Михайло Чигир.
Після закінчення училища Галину Василівну взяли на роботу до Матроського клубу Ізмаїла хореографом-постановником. Виконуючи свою основну роботу, вона продовжувала танцювати поряд зі своїми вихованцями.
У якийсь момент молода хореограф відчула нестачу знань, за якими поїхала на Північний Кавказ. Закінчивши відділення хореографії Краснодарського державного інституту культури, вона отримала розподіл далеко від рідного Ізмаїла. На початку 1980-х їй все ж таки вдалося повернутися до рідного міста. Галина Смирнова разом із сім’єю повертається до Ізмаїла, де вона продовжила працювати з дітьми та студентами у різних творчих колективах.
У другій половині 1980-х років до Культпросвіту надійшла молода мешканка міста Арциз Олена Марцинюк. Спочатку вона була читачкою міської бібліотеки. Потім, бачачи її інтерес до читання, завідувачка Т. Гоцька порадила дівчині вступити до Одеси для здобуття спеціальності бібліотекаря. Так і сталося. Закінчивши професійний навчальний заклад в Одесі, Олена повернулася до Арцизу. Пізніше вона закінчила Миколаївську філію Київського національного університету культури та мистецтв. 2014 року вона стає завідувачкою бібліотеки.