Вік акторок, як правило, завжди залишається загадкою, пише odesskiye.info. Але важко не погодитися з тим фактом, що в дев’яносто років вийти на сцену здатен далеко не кожен. Такий феномен мала актриса Євгенія Дембська. Одесити, пестливо називали її Женечкою. А вона у відповідь дарувала їм неперевершене виконання ролей і свою променисту усмішку.
Євгенія Михайлівна була справжньою легендою Одеської Музкомедії. Свого часу вона опинилася у цьому театрі завдяки самому Михайлу Водяному.
Наш матеріал, з посиланням на strast10, ми присвячуємо талановитій актрисі, дивовижній людині та неймовірній жінці Євгенії Дембській.
Ранні роки
Незважаючи на величезний зв’язок із нашим містом, Євгенія народилася не в Одесі, а в Києві. В її сім’ї всі чудово співали. Крихітка з дитинства чула прекрасні голоси матері, батька та старшої сестри. Тому не заспівати дівчинка просто не могла.
Закінчивши школу, Євгенія стала студенткою музичного училища. Після цього вона вступила до Київської консерваторії. Там вона навчалася у мудрого педагога Лідії Олександрівни Муравйової.
Незабаром після закінчення консерваторії дівчина вийшла заміж за піаніста Олександра Каца. Проте сімейному щастю завадила війна.
Страшний період
За словами Євгенії Михайлівни, раптом все її життя перевернулося з ніг на голову. В 1939-тому чоловік був призваний до армії. А майбутня актриса залишилася в компанії маленької дочки та мами. Дівчина вирішила не впадати у відчай, і почала працювати в Театрі малих форм. Німцями він був перейменований в “Кlein kunst theatеr”. Зі шкільного віку дівчина відмінно володіла німецькою мовою, тому проблем зі спілкуванням у неї не було. В театрі Женя зарекомендувала себе як талановита виконавиця популярних німецьких, українських та російських народних пісень.
Але загалом про той період Євгенія Михайлівна завжди згадувала сумно. Тому що було дуже важко. Всюди були прикрі зради. Й до того ж, її чоловік був євреєм! Цей факт також грав свою, не дуже позитивну, роль.
Євгенії неодноразово доводилося рятуватися від доносів. Допомагав їй у цьому керівник театру Ганс Телін. Адже він був у неї таємно закоханий. Ще одним “рятівним” фактором було те, що наша героїня стала офіційною дружиною у сімнадцять років. Тобто, до того, як вона отримала паспорт. Штамп був поставлений прямо в метриці про народження. І тому згодом під час кожного виклику до поліції дівчина “користувалася” чистим паспортом у поєднанні з чудовим знанням німецької.
За спогадами актриси, в ті роки їй доводилося жити в повному страху та тотальній недовірі. Вижити вона змогла лише завдяки вірі в Бога та добрим людям.
В кінці 1941-го Євгенія була викликана до одного з таборів для військовополонених. Жінка думала, що там побачить свого брата-підполковника. Він був заарештований у 1937-му. Проте за таборовою огорожею актриса побачила свого чоловіка Олександра. Вона не повірила своїм очам. Чоловіка відпустили з табору. Але Євгенія розуміла, що додому його вести не можна. Бо одразу буде донос від сусідів. Насилу дочекавшись ночі, жінці довелося ховати чоловіка на горищі. При цьому треба було старатися, аби батька не помітила маленька дочка. Адже дитина могла випадково проговоритися про повернення тата.
Невдовзі Олександр покинув місто, й з того часу Євгенія нічого не чула про нього. Тільки майже в кінці війни їй прийшла похоронка, в якій повідомлялося про загибель чоловіка.
Рішення про переїзд
Не дивно, що після цих подій актриса більше не захотіла залишатися в рідному Києві.
Ще тоді, коли в місті були німці, театр розпочав свої угорські гастролі. З приходом туди радянських військ артисти організовували виступи для червоноармійців.
У повоєнний час Дембській вдалося потрапити до Львова. Там вона почала співати в одному з клубів. Саме під час одного з виступів її помітив місцевий філармонічний соліст в особі Михайла Водяного.
Ця зустріч стала початком нової сторінки в долі актриси.
Доленосне знайомство
Водяному дуже сподобалася гарна киянка. Він навіть пропонував їй руку та серце. Однак Євгенією такі залицяння серйозно не сприймалися.
Натомість вона з радістю погодилася виступати з Михайлом на одній сцені.
Так розпочалася її кар’єра у Львівському філармонічному театрі. Коли в місті з’явився Театр оперети, вони разом влаштувалися працювати й туди.
За спогадами Євгенії, Водяний спочатку дуже шепелявив. Через це йому не довіряли головні ролі.
Тому акторові доводилося дуже багато працювати над собою. Наша героїня також допомагала й підтримувала друга. І нарешті, спільна праця дала результати й Михайла затвердили на головну роль.
Успіх виявився настільки яскравим, що акторові вдалося підкорити не лише глядача, а й свою майбутню дружину Маргариту Дьоміну.
З нашою героїнею у Водяного збереглися чудові стосунки. Й навіть їхні дачні будиночки в Одесі були по сусідству.
Крім того, саме Михайло познайомив Євгенію з її майбутнім чоловіком.
Так, актриса розповідала, що того дня Водяний запросив її до ресторану, щоб вона познайомилася з Вертинським. Однак, крім Вертинського, за столом сиділа ще одна людина. Йдеться про адвоката Олега Криницького. За нього згодом наша героїня вийшла заміж. І саме він подарував їй справжнє сімейне щастя.
Любов до Одеси
1950-ий ознаменувався одеськими гастролями Львівської оперети. А в 1953-му театр назавжди переїхав до сонячної Одеси. Ця подія виявилася по-справжньому доленосною. Причому як для театру, так і для самих артистів. Одесити одразу їх дуже полюбили та оточили великою повагою.
За словами Євгенії Михайлівни, театр приїхав до Одеси зі спектаклем “Водний вітер”. У постановці, крім нашої героїні, також задіяли Водяного та Дьоміну.
В Одесі Євгенію вразила її неймовірна дружелюбність, щира атмосфера та добрий гумор.
Потім її не раз намагалися знову запросити до трупи київського театру. Але актриса настільки полюбила Одесу, що навідріз відмовлялася їхати.
Про ролі
Одеська Музкомедія завжди славилася своїми спектаклями “за Одесу”. В більшості з них поталанило грати й Євгенії Михайлівні.
Але ні роль продавчині, ні навіть Віри Холодної не може зрівнятися із “Білою акацією”. Ця легендарна оперета була написана Ісаком Дунаєвським. Композитор присвятив її Одесі.
В 1958-му за цією виставою було знято фільм. Яшку-Буксира та красуню Ларису грали Михайло Водяний та Євгенія Дембська. Чи варто говорити, який яскравий вийшов дует!
До речі, постановку актори репетирували просто серед двору старої будівлі театру. На той час вона була на Грецькій.
Попри успіх кіноверсії “Білої акації”, у фільмах наша героїня практично не знімалася. Вона була істинно театральною актрисою. На її рахунку понад двісті ролей. І незважаючи на те, що кожна з них Євгенії Михайлівні була дорогою по-своєму, особливо улюбленими були дві. Йдеться про Сільву та Проню Прокопівну.
За словами Дембської, вперше Сільву заспівати їй вдалося у 1948-му. Тоді сукню актрисі шили з фіранок, а матеріалом для капелюшка був килимок. Адже в післявоєнний період із тканинами було досить складно…
Ще однією улюбленою роллю нашої героїні була постановка “Акомпаніатор”. Вона впродовж дев’яти років була частиною репертуару Російського (тепер – Одеського) драматичного театру.
“Вік – це лише цифра …”
Про свою дивовижну здатність виходити на сцену в такому похилому віці, актриса відповідала у властивій їй манері.
Так, за словами Євгенії Михайлівни, вік – це лише цифра. Головне – те, наскільки людина почувається сама. Звісно, трапляється всяке. Й без цього нікуди. Але сама сцена допомагає артистам почуватися краще. Актриса любила повторювати, що в театрі варто працювати лише тим людям, які можуть віддавати йому всю свою душу. Якщо не виходить – треба йти.
Наша героїня називала театр своєю другою родиною. І завжди з великою любов’ю говорила про глядачів. А ще, артистка дуже сумувала за старою будівлею театру, яка була на Грецькій. Адже публіка там сиділа зовсім поряд зі сценою. І акторка могла бачити очі кожного глядача.
Євгенія Дембська, не будучи одеситкою від народження, змогла по-справжньому зріднитися з нашим містом. Це проявлялося у всьому – в її манерах, мові, зовнішності… й звичайно, у величезній любові, яку не втомлюючись, дарували їй одесити.
Фото: Марія Котова/odessa-life.od.ua, прес-служба Одеської Музкомедії