Одним з одеських феноменів є багатонаціональність міста. Тут народжувалися і жили болгари та вірмени, грузини та гагаузи. Десь народжувалися, а потім жили в Одесі французи та італійці, греки та німці. Існує ще одна категорія одеситів: вони народилися в нашому місті, а здобули популярність далеко за його межами. До такої групи одеситів належить актор та режисер Євген Діордієв. Далі на odesskiye.
Коли мистецтво бере гору над спортом
Народився майбутній актор 19 жовтня (хтось вважає, що двадцятого) 1912 року у болгарській родині. Як і багато юних одеситів 1910-20-х років, він захоплювався футболом, грав у вуличних командах і зберіг любов до цього спорту протягом усього життя. Він навіть якийсь час співпрацював із федерацією футболу однієї з республік Союзу РСР.
Зрештою, перевага Євгена Діордієва була віддана театру. До 1930 року він пройшов курс навчання при Одеському драматичному театрі імені Іванова. Згодом він зіграв багато ролей на сцені цього театру на Грецькій вулиці.
Про одеський період свого життя актор часто розповідав знайомим та друзям. Тут були захопливі спогади про театральну юність, про зустрічі цікавим людьми та, звичайно ж, про футбол.
У 1935 році актор залишив Одесу і короткий час працював у Тирасполі, потім – майже десять років у Свердловську.
У театрі далеко від Одеси
Справжнього визнання Євген Якович отримав в Казахстані, куди він приїхав у 1946 році. Того ж року відбувся його дебют. Він зіграв роль лікаря Михайла Львовича Астора у п’єсі А. Чехова “Дядя Ваня”. У 1953 році йому довірили виступити як постановник спектаклю за п’єсою Григорія Квітки-Основ’яненка “Шельменко-денщик”. У 1966 році в його постановці глядачі побачили чехівський “Вишневий сад”.
Працюючи у Театрі драми імені М. Лермонтова, Євген Діордієв ставив вистави, тематика яких продиктована імперативами часу: “Оптимістична трагедія”, деякі інші. Були у майстра постановки за творами європейських авторів: “Несподіваний друг” (за А. Крісті, 1983, його остання робота), “Фізики” (швейцарця Ф. Дюрренматта).
Яскрава зовнішність Євгена Діордієва дозволила йому зіграти на сцені персонажів багатьох національностей. Одна з його ролей Багдасар у класичній вірменській комедії “Дядько Багдасар”. Діордієв зумів показати образ людини, при сприйнятті якого сміх перероджується на жаль. Багдасар – високий і великий чоловік, а з нього всі сміються, знущаються, розігрують. Від картини до картини у глядача поступово зміцнюється співчуття до цієї безглуздої людини. Адже як його обманюють, вже й хлопчик зрозумів би, що зараз знову буде обман. А він вірить. Примушує себе це робити, адже людям треба вірити.
У послужному списку Євгена Діордієва були ролі Короля Ліра та казаха Ердена з п’єси “Абай”. Йому дуже вдався образ князя Пантіашвілі у виставі “Тифліські весілля” за мотивами п’єси “Ханума”. Тут він також був постановником.
Талант актора та режисера були відзначені званням “Народний артист СРСР”, орденами Леніна та Дружби народів. Про останню нагороду треба сказати особливо. Нагородження відбулося з нагоди 70-річчя актора, що цілком вписалось у нагородні правила радянської доби. Однак саме цей орден відбиває театральну діяльність Євгена Діордієва, який своїм талантом та майстерністю зблизив казахського глядача з шедеврами літератури різних народів та країн.