Михайло Адольфович Мінкус – відомий архітектор, ідейний натхненник та автор безлічі грандіозних проєктів та будівель. Талановитий від природи, він досяг запаморочливих висот, завдяки дивовижній працездатності та любові до архітектури. Більше подробиць на odesskiye.
Творча родина
Михайло Адольфович Мінкус народився 25 грудня 1905 року в Одесі. Його батько Адольф Борисович Мінкус був відомим одеським архітектором.
Мати – педагог Клара Штіфельман. Серед родичів Мінкуса було кілька зодчих. Так, його двоюрідний брат Яків Рубанчик – автор низки знакових конструктивістських будівель у Ленінграді, дядько Генріх Штіфельман – відомий польський містобудівник.
Михайло мав старшого брата, Бориса, він знав майбутнього архітектора ще маленьким цікавим хлопчиком. У своїх спогадах Борис розповідав, як Мишко, тільки навчившись самостійно ходити, пробирався до майстерні батька та дуже цікавився його роботою. Згодом почав читати книги, розглядати альбоми та швидко всьому навчатися. А з п’ятнадцятирічного віку брав активну участь з татом у дебатах, обстоюючи свою думку щодо того чи іншого проекту.
Освіта
У 1919 році Михайло Мінкус закінчив 1-е Одеське реальне училище, 1923 – міську будпрофшколу.
Малювання хлопчику викладав Пінхос Володимирович Сабсай – скульптор та народний художник СРСР. Педагог та учень швидко потоваришували та пронесли дружні стосунки через все життя. Ще з юного віку Мінкус серйозно ставився до кожної своєї роботи, вдумливо вникав у неї, спочатку накидав невеликий ескіз. Таке ставлення до своїх проектів архітектор зберіг і в дорослому віці.
На бачення архітектури Михайла Мінкуса особливе значення справили Одеські дворики. Він любив малювати вулиці рідного міста, його старовинні будинки, незвичайні арки та дахи.
З 1923 до 1925 рік Михайло навчався на архітектурному факультеті Одеського інституту образотворчих мистецтв (нині Одеське театрально-художнє училище). У 1930 році закінчив Вищий художньо-технічний інститут у Ленінграді, де навчався у майстернях Володимира Гельфрейха, Івана Фоміна та Леонтія Бенуа.
За час навчання в інституті Мінкус зробив близько 80 замальовок та обмірних креслень будівель Одеси. Найбільше архітектор цікавився місцевим ампіром, до якого належали: будівля Старої Біржі, оборонна казарма на Пішоновській вулиці, будівлі Старого базару і т.д. Під багато будівель ним було виконано проекти для реставрації.
Робота з ансамблем Старого ринку стала найграндіознішою. Він складався з п’яти павільйонів: чотири з яких розташовані по кутах квадратної площі, а останній – у центрі, увінчаний вежею з годинником. У планах міста була реконструкція скверу, тому Мінкус проводив на площі весь свій час, намагаючись встигнути зафіксувати розміри, розташування та зовнішній вигляд базару.
Перші архітектурні проекти
У 1923 р. вперше, разом із батьком, Михайло брав участь в архітектурному конкурсі – на Палац праці у Москві (проєкт не був втілений), був співавтором Адольфа Борисовича ще в низці нереалізованих проектів, зокрема Промбанку в Єкатеринбурзі. Перша самостійна робота, яку було збудовано – підпірна стіна з брамою під Воронцовським палацом в Одесі.
Після закінчення ВХУТЄЇНУ Михайло Мінкус працював у Москві. Був співавтором Івана Фоміна у великих нереалізованих проєктах, у тому числі будівлі Наркомтяжпрому, яку планувалося звести на місці Головного універсального магазину на Червоній площі в Москві, а також Державного театру Української РСР в Ашхабаді.
Проекти, втілені у життя
Найбільші довоєнні реалізовані проєкти Мінкусу: Великий Кам’яний міст у Москві (1938 рік, спільно з Гельфрейхом та Володимиром Щуком), автобаза на вулиці Пресненський Вал (1941 рік, нині гараж автобази Міністерства оборони).
Після початку Великої Вітчизняної війни 1941 року Михайло закінчив курси удосконалення командного складу при Військово-інженерній академії ім. В.В. Куйбишева. Потім до 1944 року служив у саперних частинах.
Після демобілізації став головним архітектором реконструкції Пушкінської площі в Москві (за його проєктом на інший бік від Тверської вулиці перенесено пам’ятник Олександру Пушкіну).
Потім Михайло Мінкус спільно з Гельфрейхом, у 1949 році, створив проєкт перонної зали станції “Ботанічний сад” (нині “Проспект миру”) Московського метрополітену.
Найбільш відомий проект Михайла Мінкуса – архітектурний комплекс Смоленської площі в Москві.
Спільно з Гельфрейхом Мінкус спроєктував одну із “сталінських висоток”, будівлю Міністерства закордонних справ (висота 172 м, будівництво завершено 1953 року).
У 1958 році за проектом Михайла Мінкуса в Делі було збудовано будівлю радянського торгового представництва, у 1959 році Мінкус став архітектором пам’ятника Олександру Пушкіну в Ростові-на-Дону (скульптор Гаврило Шульц).
Остання велика робота – генеральний план московського району Філі-Давидково (1960-1963), який після смерті архітектора був реалізований у спрощеному варіанті.
Михайло Мінкус є автором сотень архітектурних обмірів та замальовок пам’яток архітектури в Одесі, Ленінграді, Москві та інших містах.
Раптова смерть
Помер 31 серпня 1963 року у фінському місті Турку, де був у складі делегації радянських архітекторів. Похований у Москві на Новодівочому цвинтарі.
Нагороджений Сталінською премією першого ступеня (за архітектуру будівлі МЗС у Москві).