Симон Барер народився 20 серпня 1896 року в Одеському гетто. Він був 11-м із тринадцяти дітей у сім’ї. Коли хлопцеві було 12 років, не стало батька.
Він дуже любив музику та хотів стати піаністом. Його першими педагогами були два старші брати. Далі на odesskiye.
Під піклуванням великих музикантів
Щоб заробити на життя, він грав на фортепіано у кінотеатрах під час перегляду німих картин чи у нічних клубах. Звичайно, все це забирало час від репетицій. Якось доля посміхнулася Бареру. Йому вдалося потрапити на прослуховування до знаменитого композитора О. Глазунова, завдяки чому він вступив до консерваторії Санкт-Петербурга. У 1919 році, закінчивши навчання, він став лауреатом премії А. Рубінштейна, а його вчитель Глазунов так відгукнувся про молодого лауреата: “Бaрер – це Ференц Ліст в одній руці, Антон Рубінштейн в іншій”.
Дещо відходячи від основного оповідання, хочеться провести деяку паралель з історії музичної культури тієї епохи. Справа в тому, що і Глазунов, і Рубінштейн дуже любили наше місто. Антон Григорович постійно давав тут свої концерти, а потім вирушав у турне Європою. На його концертах постійно була присутня його мати, яка, до речі, зустріла свої останні дні саме в Одесі.
Композитор Олександр Глазунов часто диригував оркестром Одеської опери. До того ж його ім’я в наші дні носить Музична школа № 2 у нашому місті.
Зірка Карнегі-холу
Здобувши вищу освіту, Барер став викладачем у Київській консерваторії, виступав з концертами. Через політичний клімат опинився в СРСР, він поїхав до Латвії, яка на той момент до складу Країни Рад не входила. У 1928 році він зміг оселитися в Ризі як посол культури країн Балтії. Із Латвії він зміг разом із дружиною піаністкою Оленою Влашек та семирічним сином емігрувати до Берліна у 1932 році.
На початку 1930-х років набирав обертів фашизм і людям єврейського походження було небезпечно залишатися не тільки в Німеччині, а й в інших країнах, зокрема, сусідах Рейху. Побоюючись за життя своє і родини, Барер емігрував спочатку до Швеції, потім оселився у Лондоні.
У 1934 році він здійснив поїздку по США, де на нього чекав тріумф під час першого сольного концерту 9 листопада. Потім він грав у Австралії, Новій Зеландії та Південній Африці. Сполучені Штати, де він остаточно оселився в 1936 році, стали для нього остаточним притулком. Щороку, починаючи з 1946 року, він давав сольні концерти у Карнегі-холі. Там же 11 листопада 1947 він записав концерт, який був сприйнятий як легендарна версія Сонати Ліста.
Знаменитий зал став для маестро останнім місцем виступу. 2 квітня 1951 року під час виконання Концерту для фортепіано з оркестром Е. Гріга з Філадельфійським оркестром під керуванням Юджина Орманді у Барері стався крововилив у мозок: він знепритомнів і незабаром помер за лаштунками.
Через роки після смерті газета The New York Times дає характеристику С. Бареру, назвавши його “справжнім гігантом клавішних інструментів”. Музичний критик Гарольд Шонберг про віртуозність піаніста родом з Одеси сказав: “Чим важча музика, тим більше у неї вникав Барер, тим швидше він її грав”.