Як приємно згадувати корінних одеситів, які прославили своє місто великими досягненнями. Але куди приємніше згадувати про таланти, які прибули в місто здалеку, але зробили в нього великий внесок.

Ми завжди пам’ятатимемо про жінку, яка стала автором “неправильного кіно”, перечила владі та заявляла, що її фільми, так скажімо, для вузького кола людей: “хто зміг, той зрозумів, а всім і не треба”. Творча людина з нелегкою долею, кінорежисер, сценарист, актриса, член Академії кінематографічних мистецтв та наук (де нагороджують діячів кіно премією “Оскар”) – ви напевно вже здогадалися, що йтиметься про Кіру Муратову. Більше на odesskiye.info.

Про сім’ю та батьківщину

Кіра георгіївна Короткова народилася 5 листопада 1934 року в Бессарабському місті Сороки, республіка Молдова (тоді це було Королівство Румунія).

Її батько, Юрій Олександрович Коротков, працював секретарем підпільного обкому комуністичної партії Румунії – як розповідає Сайт «24 СМИ».

Мама, Наталія Ісааківна, єврейка за національністю, також була членом румунської компартії та працювала лікарем – гінекологом. Кіра часто проводила час у мами на роботі. У міністерстві було відведено приміщення для перегляду фільмів, а Кірі вдалося дістати перепустку, яка дозволяла відчинити двері – вона часто після школи ходила туди дивитися кіно.

У 1940 році сім’я з Бухареста переїхала до Кишинева, але з початком війни, Кіра з матір’ю евакуювалися в Ташкент, а батько залишився в місті, де був заарештований і пізніше – розстріляний румунськими військами.

Повернення до Бухаресту

Після приїзду назад до Бухареста, маму Кіри очікувало підвищення – тепер вона обіймала високу посаду в міністерстві охорони здоров’я, забувши про виховання доньки.

Проте Кіра росла сильною і цілеспрямованою дівчинкою: закінчивши школу, вона вирішила поміняти румунське громадянство на радянське і вступати до Москви.

Як потрапила до Одеси

Дівчина так і зробила, вступивши на філологічний факультет до Москви. Вже через деякий час зрозуміла, що ця спеціальність її не особливо цікавить і змінила, вступивши на режисерський факультет ВДІКу.

Після закінчення вузу, 1959 року була спрямована на роботу до Одеської кіностудії.

Перші роботи та перші труднощі

Перша сольна робота Кіра називалася «Короткі зустрічі». Фільм заборонили показ і був великий скандал. Не кращу долю чекала і друга робота “Довгі проводи” – тоді була справжня сварка з усією знімальною групою, яка стверджувала, що через Кіру всі втратили зарплату.

Після цього випадку Муратову зняли з посади і вона почала заробляти на хліб, працюючи в бібліотеці. Без улюбленої роботи жінка відчувала себе жахливо, хоч і намагалася не подавати виду. «Є птахи, що не літають, а я режисер, який не знімає» – говорила Кіра.

У результаті Кіра кидає Одесу і переїжджає до Ленінграда.

Успіхи у Ленінграді

Переїхавши до іншого міста, Кіра не зупинилася на бажаному. Вона 8 років шукала фінансування для своєї картини «Пізнаючи біле світло», який все ж таки, вийшов на екран у 1979 році.

Проте, душа вимагала повернення назад, що Кіра і зробила, згортаючи час.

Повернення до Одеси

Цього разу прибуття в місто було більш вдалим для Кіри: вона почала випускати роботи, які вразили всіх.

Серед них були такі роботи, як “Зміна долі” та двосерійна драма “Астенічний синдром”. Остання робота дуже запам’яталася критикам і глядачам: про неї дізналися навіть за кордоном, після чого Кіра отримала приз журі Берлінського кінофестивалю.

У 1994 році, надихнувшись Ренатою Литвиновою, що знімалася у “Захопленнях”, часто називала її диваком, а також говорила, що любить працювати з дивними людьми. Ще зауважила, що якби не любов до кіно, то точно працювала психіатром. Рената знялася ще в таких фільмах, під керівництвом Кіри: «Три історії», «Настройщик», «Два в одному».

Кіра Муратова працювала і як актриса з іншими режисерами, знявшись у «Небезпечні гастролі» та «Сад бажань».

Особисте життя

Вже тоді, у 60-х роках, Кіра приїхала до південної столиці разом зі своїм чоловіком, Олександром Муратовим – вони разом навчалися у ВДІКу. Спільно зняли два короткометражні фільми: «У крутого яру» (1962) та «Наш чесний хліб» (1964).

Вони досить швидко одружилися, жили до гуртожитку на п’ятому поверсі. Сусіди помічали, що подружжя часто лаялося, але не через побут, а мистецтво.

У пари народилася донька Мар’яна, а родина протрималася десять років. Розійшлися добре, Олександр навіть подав на себе до суду на аліменти, адже колишня дружина від них відмовилася. У результаті ті гроші, що він виплачував, рятували Кіру та доньку у безробітні моменти життя. Незважаючи на те, що пара розійшлася, саме прізвище чоловіка прославило жінку.

Кіра зовсім не приділяла належної уваги Мар’яні, через що та потрапила в погану компанію і під поганий вплив: у її житті з’явилися наркотики, які в результаті, її і занапастили. Є кілька версій смерті Мар’яни, одна з яких –  передозування. Жінка мала двох синів, за виховання яких взялася відома всім, бабуся.

Другим чоловіком Кіри був Євген Голубенко, з яким вона познайомилася у Ленінграді. Суспільство не розуміло цього шлюбу, адже Євген був набагато молодшим, та й навіщо йому шлюб із жінкою, яка має скандальну репутацію. Однак чоловік дуже підтримував Кіри і вважав її великим талантом.

З них вийшла чудова команда: Євген працював художником та співавтором сценарію у деяких фільмах Кіри. Чималу популярність набули такі кінокартини: «Мелодія для шарманки», «Вічне повернення».

Відхід з кіноіндустрії

«Вічне повернення» стало останнім шедевром жінки і в 2012 році вона заявила, що йде на спокій. Тоді їй уже виповнилося 80 років.

«Мені надзвичайно подобаються ті, хто якось не вписується у світ, усілякі оригінали та добрі нонконформісти. Зі злими диваками мені нудно. Але коли кажуть, що я не люблю людей, це мені незрозуміло. Я не кішка і не Господь Бог, щоб любити людей взагалі. Щоб так їх любити, треба бути зверху або знизу, а я — поруч. Взагалі я абсолютно замкнена людина, закрита, не товариська, холодна, я не люблю коли мене відкривають як консервну банку, я скрегочу, знаєте ось як банка під ножем консервним і навіть можу порізати краями… ваші пальчики. Я не люблю і не ідеалізую сильні натури, переможців. Тобто Наполеон для мене – ніщо, просто порожнє місце, нецікавий характер. Так само агресивність у людині – мені це нецікаво. Я взагалі толстовського складу людина» — так вона говорила про себе.

За свою тривалий професійний шлях, Муратова стала володаркою багатьох премій та нагород, особливо таких: “Лауреат Вкф у номінації “Велика премія”” у 1987 році (перше досягнення), “Премія “Ніка” у номінації “Найкраща режисура” у 1994 році, а однією з останніх був “приз Золотий Дюк за внесок у кіномистецтво – Одеський міжнародний кінофестиваль” у 2014 році.

Подейкують, що з кіноіндустрії Кіра пішла через хворобу. Вона мешкала в Одесі, у власній квартирі, коли здоров’я все погіршувалося. Хвороба була пов’язана з очима, що сприяло сильному погіршенню зору. Кірі навіть пропонували поїхати на лікування за кордон, але та відмовилася.

Кіра Муратова померла 6 червня 2018 року, віком 83 роки. Про це офіційно заявив її чоловік Євген Голубенко. Похорон був скромним, де були присутні лише найближчі – так хотіла відомий режисер Одеси. Жінка хотіла, щоб після смерті від неї залишилися лише фільми.