1935 року, закінчивши сім класів школи села Дунаївці Кам’янець-Подільської області, до старшої сестри до Одеси приїхав Арон Оксман. На той час він мав хорошу освіту, після якої можна було отримати робочу спеціальність. Хлопець вирішив, продовжувати шкільну освіту, навіщо вступив до школи № 48. Не бажаючи бути тягарем для сестри, Арон постійно знаходив собі підробітки. Більше на odesskiye.info.
Прагнучи стати радіоінженером
1938 року, закінчивши з відзнакою школу, він вступив до Одеського інституту інженерів зв’язку, оскільки в радіоелектроніці бачив свою майбутню професію.
Настав 1941 рік. Арон Оксман навчався на третьому курсі університету. Влітку студентів відправили до Мінська. На місцевому радіозаводі потрібно було проходити практику. Але вона була не довгою: рано-вранці 22 червня молодь була збуджена розривами бомб. Мінськ опинився серед тих міст, які фашисти почали бомбардувати серед перших. Прибігши негайно на завод, хлопці отримали команду повернутися до Одеси.
У боях за Одесу
Після повернення до Одеси багато студентів вступили до винищувального батальйону, який незабаром відправили на передову. Новобранців перевдягли у червоноармійську форму, видали каски, навчили поводитися зі зброєю. Нарешті батальйон вирушив на передову.
Якось уночі бійці отримали наказ окопатися, а вранці фашисти відкрили по них масований вогонь. Румуни пішли в атаку, але, отримавши відсіч від наших бійців, відійшли назад.
Атаки румунських військ не слабшали. В одній із них здавалося, що ось-ось наші позиції зникнуть. Але, на щастя, за спинами піхоти 45-мм гармати, які вчасно надали підтримку вогнем. Відійшовши після бою на дві сотні метрів тому, взвод знову окопав. У кожного солдата залишалося не більше двох-трьох патронів. Коли ж самої роти, в якій воював Арон, залишалося менше третини особового складу, її передали до 25 стрілецької дивізії. Солдатів поставили на військове забезпечення, їм видали червоноармійські книжки.
Воюючи в повному оточенні по суші, наші частини зазнали втрат. В одній із контратак у районі Дальника 26 серпня було поранено Арона Оксмана. Під час наступу по кукурудзяному полю солдати підійшли до румунських позицій. Арон покинув гранату, а потім пролунав вибух, удар по касці йі солдат знепритомнів. Прокинувся він уже у повній темряві. Не маючи змоги підвестися, ледь бачачи, що твориться довкола, Арон Оксман знайшов на небі Полярну Зірку і визначив, куди треба повзти, щоб потрапити до Одеси. Так він доповз до польової дороги, де його підібрав якийсь їздовий, який доставив його на пункт збору поранених. Звідти після перев’язки червоноармійця Оксмана відвезли до Одеського порту і завантажили на транспорт, який вирушив у тил. Так закінчилася для Арона Оксмана оборона Одеси.
Воєнними стежками до перемоги
Надалі наш герой провів два місяці Арон Оксман у шпиталі станиці Приморсько-Охтарської, а після цього його відправили до 13-ї стрілецької бригади до Ростова-на-Дону.
Потім були бої в районі Харкова, де Арону Оксману наказали обладнати новий КП для комдива на південний захід від Богодухова.
За Харковом були бої на підступах до Дніпра і на знаменитому Букринському плацдармі. Там батальйон Оксмана потрапив під обстріл ворожої артилерії та зазнав серйозних втрат.
Після Букрина дивізія, в якій служив Арон Оксман, пройшла пішим маршем по Дніпру на Київ. У Дарниці війська переправилися понтонним мостом на правий берег та, отримавши невелике поповнення, були відправлені в район Малина, потім — Василькова. Дивізія брала участь у бойових діях за Фастів та Бердичів, йому довелося звільняти село, в якому він народився.
На останньому етапі війни Аронові Кисільовичу довелося налагоджувати зв’язок уже в Карпатах, потім були тяжкі битви на території Словаччини. До кінця бойових дій у батальйоні зв’язку, в якому служив старший технік-лейтенант Арон Кисільович, залишалася 41 людина з тих 250, які потрапили на фронт на початку літа 1942 року.
За свої заслуги Арона Кисільевича було нагороджено орденами Червоної Зірки, Вітчизняної Війни, медаллю “За відвагу”.