У 1939 році в кінотеатрах Союзу РСР з’явилася екранізація казки поетеси Срібного віку Галини Владичиної «Василиса Прекрасна». У фільмі знявся Георгій Мілляр, який став загальновизнаним Кащеєм Безсмертним радянського кінематографа, хоча тут зіграв Бабу Ягу. Івана, молодшого сина, зіграв знаменитий Сергій Столяров, якого глядачі знали завдяки кінострічці «Цирк». А ще одна велика роль, власне Василиси, дісталась Валентині Сторогожській, яку до того часу абсолютно ніхто не знав. Більше на odesskiye.info.
Казкова героїня з Одеси
Народилася наша Василиса в Одесі (є інша версія з приводу місця народження), 16 червня 1912 року, коли кінематограф впевнено займав уми людей і театри-ілюзіони Одеси. В ті роки поступово сходила зірка Віри Холодної. Свій шлях актора, хоч і на сценах театрів, розпочав Леонід Утьосов.
Спочатку Валентина навчалася хореографії в одеському училищі, але, не закінчивши повний курс, вона подалася до Москви, де здобула акторську освіту. Будучи студенткою, вона змінила своє прізвище Хілкова на акторський псевдонім Сорогозька. Тут же їй надійшла пропозиція на кінопроби від студії «Союздітфільму». Гртувались до зйомок фільми “Василиса Прекрасна” (реж. А. Роу) та “Йшов солдат із фронту” (реж. В. Легошина). Валентина була затверджена одразу на головні ролі в обох кінострічках.
У ті роки звуковий кінематограф тільки набирав чинності, а казки екранізували лише закордонні кінокомпанії. Поставлена режисером Роу казкова історія про Василису прекрасну сподобалася не лише дітям того часу. Її дивилися багато поколінь маленьких жителів різних міст великої країни. Крім того, фільм, у якому одеситка зіграла головну роль, був одним із найпопулярніших у дитячому циклі телепередач «В гостях у казки».
Риси обличчя, особливий, часом пронизливий погляд зачарували багатьох. Дівчата хотіли бути схожою на красуню Василісу: високу, з прибраною кокошником довгою косою. Майже ніхто не знав прізвища актриси, але зовнішність неможливо було забути.
Між мистецтвом та сімейним життям
У дні зйомок на молоду актрису звернув увагу заступник директора Будинку композиторів Федір Сергійович Седих. Він досяг того, щоб Валентина стала його дружиною. До шлюбу з цією людиною у актриси був син. У 1942 році на світ з’явилася дочка Ірина, а вже після війни – син Федір.
У роки війни Валентина Сорогожська працювала у Свердловській філармонії артисткою розмовного жанру. У серпні 1946 року вона на короткий час повертається до Одеси, де мешкає її мама. Вона на неї залишає піклування малюків, а сама з чоловіком вирушає на гастролі. Дует радував своїми розповідями про зйомки, роботу в кіно жителів десятків міст, які завжди тепло приймали артистів.
На жаль, шлюб головної Василиси країни був недовгим. Причиною цього стало бажання Валентини повернутися до кінематографу.
Залишившись із трьома дітьми, Валентина Михайлівна все ж таки повернулася на сцену. Її прийняли у Будинку культури Промкооперації. Там вона зіграла ряд знакових ролей, у тому числі Сашка у «Живому трупі» Льва Толстого та Рашель у «Вассі Желєзновій» М. Горького.
У ті роки В. Сорогожська познайомилася з актором Євгеном Тетериним, з яким щасливо прожила понад тридцять років.
Залишивши сцену, Валентина Михайлівна стала домашньої господиньою. Її періодично згадували у зв’язку із різними ювілеями, пов’язаними з її зоряним фільмом. Вона охоче брала участь у вечорах та зустрічах, але після смерті Олександра Роу все припинилося.
Коли її чоловік переніс інсульт, вона його доглядала до самої смерті. Поховавши чоловіка, пережила його лише на рік.