У 1970-х роках у місті, яке пишалось своїми спортивними традиціями, було все: спортшколи, у кожного великого підприємства був свій стадіон. Спортзали та стадіони були біля шкіл та інститутів. У місті була розвинена велика мережа спортивних шкіл. До певного часу не було повноцінного Палацу спорту. І це у місті-мільйоннику. Більше на odesskiye.info.

Борис Литвак: «Більше не буду будувати»

Фото: джерело

Відкриття Палацу спорту відбулося 5 грудня 1975 р.. Одним із його “батьків” був відомий своїми вчинками справжнього громадянина Борис Литвак. Розповідаючи про своє життя, Борис Давидович пояснював, що всі його вчинки – синтез сил та бажання щось робити для людей. Ці два компоненти призвели до того, що величезне бажання очистити й оздоровити вулицю Комсомольську (сьогодні – вулиця Старопортофранківська) призвели до того, що замість ливарного цеху тут з’явився спортзал. Після цього була розбудова спортшколи № 2 та, нарешті, Палац спорту. Після того, як будівництво цього комплексу було завершено, Борис Давидович сказав собі: ”Більш нічого не буду будувати”. Але вийшло навпаки…

Спортивна арена

Відразу після введення в експлуатацію нова спортивна арена стала гордістю міста і тим місцем, куди з’їжджалися на змагання різного рівня спортсмени, приїжджали із концертами артисти.

Одним із найбільш видовищних турнірів, які приймали стіни Палацу, був Чемпіонат світу із шахів серед студентів. Цей турнір був першим у своєму роді. Здається, що на такий факт вплинули добрі одеські традиції гри на чорно-білій дошці у 64 клітинки. І, безумовно, ухвалюючи рішення, шахові керівники світового рівня оцінили можливості спорткомплексу із розгалуженою інфраструктурою. Тут учасників турніру, які приїхали з багатьох європейських країн і навіть із Бразилії та Мексики, зустріли затишні роздягальні та сучасні приміщення прес-служби, не кажучи вже про просторий зал для шахових поєдинків. Для любителів стародавньої гри було обладнано стоянку, а до самого палацу вели зручні під’їзні шляхи та розвинена мережа громадського транспорту.

Проведенням чемпіонату займалася не лише Всесвітня шахова федерація. Турнір був під особистим контролем міського керівництва. Окрім боїв за шаховими дошками, на учасників чекали екскурсії, зустрічі з аматорами цієї гри. Одним із заходів, що відбувся у рамках турнірної програми, стала закладка Палацу шахів. За самою назвою було зрозуміло, що в місті зібралися будувати споруду, в якій проводилися б тільки шахові та шашкові турніри і, звичайно ж, працювала б шахова школа.

У церемонії закладення фундаменту були присутні усі учасники турніру. За традицією, кожен із них опустив на початок фундаменту банкноту чи металеві гроші своєї країни. Свою лепту у початок Палацу зробив Валентин Симоненко, голова Виконкому міськради Одеси (по суті – міський голова).

На жаль, палацу не судилося з’явитися… У 1991 році зникла країна, частиною якої була Одеса. Про те, що колись збиралися створювати спеціальний шаховий об’єкт, поступово всі забули, зокрема й чиновники. Місце закладки фундаменту тривалий час було закинутим, поки на ньому не спорудили бізнес-центр на кілька поверхів. Для стародавньої інтелектуальної гри у ньому місця не знайшлося.

Концертна зала

Інфраструктура цього спорткомплексу була продумана так, що з крижаної арени, де проходили змагання, палац “легким рухом руки” (цитата з к/ф “Діамантова рука”) перетворювався на місце, де збиралося кілька тисяч глядачів для перегляду прем’єри фільму. Тут вперше на одеських екранах з’явилися «Приборкання норовливої» за участю легендарного Адріано Челентано та «Ми з джазу», що оповідає про зародження цього стилю музики в нашому місті.

Клавдія Шульженко та Валерій Ободзинський

У цьому гостинному залі давали свої концерти зірки вітчизняної та зарубіжної естради. Майже у перші місяці існування Палацу спорту в гості до одеситів приїхала знаменита співачка Клавдія Іванівна Шульженко. Її голос знала вся країна, а бачити доводилося небагатьом. Квитки на її концерт розлетілися, подібно до гарячих пиріжків, як кажуть в Одесі. Частина цих невеликих паперових листочків щастя поширювалася на підприємствах.

Настав день концерту… Але, напрочуд глядачів, у першому відділенні на сцену вийшов Валерій Ободзинський. Легке здивування змінилося відразу ж захопленням, коли одесит і улюбленець одеситів, їх Валера почав: “Ти мені танець обіцяла в цей листопад”… Загалом, перше відділення пройшло на одному подиху.

Ну, а у другій частині концерту вийшла Клавдія Шульженко. Нарешті, подумали багато хто, і я став тим щасливцем, який не тільки чує, як вона співає, але бачить артистку, яка подарувала мільйонам радість від душевного виконання пісень, на власні очі.

“Синенька скромна хусточка…”, “Давай закуримо…” та багато інших творів звучали того вечора у переповненій залі на проспекті Шевченка.

Кріс Норманн

У 2007 році, вже в незалежній Україні, але в тому ж місці і майже в ту саму годину, Палац спорту приймав іншого улюбленця одеситів. З концертною програмою до міста приїхав Кріс Норман. Зал, як і на концерті Клавдії Шульженко, був заповнений повністю, навіть незважаючи на те, що квитки були в рази дорожчі, маючи на увазі купівельну спроможність гривні та радянського карбованця.

У години перед виступом зірки численні авто створили затори на проспекті Шевченка, а біля каси утворився довгий хвіст черги.

На той раз знаменитий виконавець спустився до публіки в зал, потис руки багатьох шанувальників, а хтось навіть встиг йому піднести розкішний букет.

Після концерту кілька десятків фанатів, озброєних фотоапаратами, побігли до службового виходу, але, на жаль, на них чекало розчарування. Швидше за все, працівники Палацу допомогли Крісу вибратися через якийсь інший вихід.

Ярмарки та виставки

Враховуючи наявність великих площ, безліч входів та виходів як у будівлю, так і в концертно-спортивний зал, Палац спорту часто ставав локацією для проведення різних ярмарків. Найпопулярнішими були ті, на яких можна було майже повністю підготувати до навчального року дитину.

Декілька років поспіль тут проводився книжковий фестиваль “Зелена хвиля” з презентаціями, зустрічами з авторами, конкурсами.